Привид під припливами

Глава 70

РОЗДІЛ 59

ЕЗМІРА

Замок потопав у тіні, коли вони вислизнули з покоїв Дрейвіна й почали безшумно просуватися тьмяно освітленими коридорами. Повітря було прохолодним, і кожен їхній крок лунав у порожніх залах голосніше, ніж слід було б.

Езміра не могла оговтатися від того, що він їй розповів. Вона й досі чула напруженість у його голосі — гостру, мов лезо, впевненість його підозр.

Чи міг він мати рацію?

Ця думка неприємно крутилася в її грудях.

Було майже легше не вірити йому, переконати себе, що його попередження були викликані безпідставним страхом або ревнощами. Але у нього була книга, і вона містила історію, втрачену для їхнього світу, настільки детальну, що її було важко відкинути. Дрейвін дивився на неї з такою щирою турботою, що вона не знала, як це сприйняти.

Наміри твоєї сестри нечисті.

Ця фраза лунала в її голові, проникаючи все глибше з кожним кроком, який вони робили в темних коридорах.

Частина її опиралася. Вона ж мріяла знайти те, що віднайшла тут — родину і місце, до яких вона належала. Думка, що Серіна може бачити в ній лише засіб для досягнення влади, навіть не спадала їй на думку. Езміра ненавиділа себе за те, що була такою наївною й одразу цього не припустила, осліплена відчуттям, що нарешті знайшла дім.

Усі в її житті бачили в ній лише зброю, тож чому Серіна мала бути іншою? Мабуть, тому, що Езміра вірила: вони — одне ціле, розділене на дві душі.

Бо саме так це подала Серіна.

Ці думки турбували її, коли вони тихо бігли коридорами. У ній зародилося дивне почуття вдячності за те, що Дрейвін був поруч, що він дбав про неї настільки, щоб розкрити ці таємниці і поділитися ними з нею без прихованих мотивів.

Вперше за своє довге життя Езміра не була впевнена, кому вона повинна бути відданою.

Дійшовши до дверей бібліотеки, вони обоє зупинилися, перевіряючи, чи ніде не стоять вартові. За мить вона кивнула йому. Він у відповідь відчинив двері, і вони прослизнули всередину, важкі дерев'яні двері за ними скрипнули, зачиняючись.

Вони опинилися в повній темряві, і лише світло її очей прокладало невелику стежку. Помахом руки Езміра запустила морське світло в усі неосвітлені свічники, що вишикувалися вздовж стін бібліотеки — маленькі блакитні кульки випливали з її пальців і опускалися на місце.

Мерехтіння вогників ледь досягало високих полиць і темних кутів, але принаймні вони могли трохи роздивитися оточення.

Дрейвін обернувся до неї, піднявши брову.

— Гарний трюк.

Вона підморгнула.

— Одна з речей, яких я навчилася, відколи опинилася тут.

Він поманив її до полиці в дальньому кутку.

— Тут все. Все, що я зібрав досі.

Його пальці пробігали по корінцях старовинних книг, витягаючи томи один за одним і розкладаючи їх на найближчому столі в організованому хаосі. Дрейвін почав переглядати нотатки і напіврозшифровані тексти, ніби від цього залежало їхнє життя.

Можливо, і залежало.

Езміра витягла стілець і почала робити те саме, відкриваючи стародавні родоводи родини Айресс, що сягали часів зародження Раймеллу і закінчувалися там, де раптово обривалися — народженням її та Серіни.

Деякі ілюстрації, що здавалися ритуалами, які виконувалися в минулому, викликали у неї холодний озноб. Деякі були тривожними, здавалося, що вони закінчувалися жахливою смертю.

Дрейвін сидів навпроти неї, невтомно переглядаючи сторінки, які, без сумніву, вже прочитав кілька разів.

Її погляд ковзнув над його плечем і зупинився на старому згорнутому пергаменті, засунутому під стос паперів на полиці.

— Що це?

Дрейвін нахилив голову вбік, але його очі стежили за нею, коли вона встала, підійшла до пергаменту, взяла його і сіла поруч із ним за стіл.

Він розгорнув старий, зморшкуватий папір перед ними. Його очі розширилися.

— Я цього ще не бачив, — зізнався він, нахилившись ближче.

На ньому було зображено складно намальовану мапу Мейрініса з деталями, яких вони раніше не бачили — замок, сади, звивисті вулиці та приховані ніші, розташовані на околицях королівства.

Погляд Езміри впав на ледь помітну мережу тунелів, що тягнулася до самих країв мапи. Вона провела пальцем по крихітних промальованих проходах.

— Печери, — прошепотіла вона, відчуваючи хвилювання і щось схоже на страх.

Страх, що Серіна

збрехала

.

Він нахилився, його очі пробігли по позначених лініях, а потім піднялися до її очей.

— Це може бути наш вихід, — сказав він, хоча в його голосі пролунав легкий рик.

Езміра гнівно видихнула, стиснувши щелепи від роздратування. Не на Дрейвіна, а на свою сестру.

Чи мав він рацію щодо неї? Чи справді вона приховувала від них спосіб втекти з Мейрінісу? Від свого народу?

— Тоді давай дізнаємося, куди вони ведуть, — прошепотіла вона.

Вони обмінялися поглядами, між ними промайнуло мовчазне порозуміння.

— Ти в порядку? — Його очі кольору віскі з турботою блукали по ній.

— Ага. А чому має бути інакше? — Слова прозвучали більш різко, ніж вона хотіла, і Езміра згорнула мапу та сховала її в складку сукні.

— Просто… це, мабуть, забагато, щоб переварити, — відказав він, не зводячи з неї очей.

Вони обоє встали з-за столу, і вона махнула рукою, вимкнувши світло. Кімната знову занурилася в повну темряву.

— Все своє життя я хотіла лише правди. І, здається, це єдине, чого я ніколи не отримаю.

Езміра замовкла, і навіть у повній темряві вона відчувала вагу його погляду, тепло, що виходило від його грудей, коли він стояв усього за кілька сантиметрів від неї. Їй так хотілося нахилитися до

нього

.

— І після безлічі брехливих присяг у вірності й любові тепер здається, що правда нарешті близько.

— І як воно? Нарешті отримати правду? — його голос був хрипким, майже болісним.

— Жахливо, — відповіла вона.

Не кажучи більше ні слова, вона попрямувала до дверей, відчуваючи погляд Дрейвіна на собі.

Вони вислизнули з бібліотеки, повертаючись темними звивистими коридорами.

Він нахилився ближче і тихо прошепотів їй на вухо:

— Нам слід вирушати на світанку. Знаєш, чим пізніше повернемося, тим більше питань буде. Особливо з огляду на те раптове святкування, про яке згадувала Серіна.

Цицики Каліпсо

. Вона про це забула.

Езміра кивнула, поклавши руку на мапу під складками сукні.

Раптом погляд Дрейвіна перейшов вперед, коли по коридору промайнула тінь.