Привид під припливами

— Не мав часу? Ми ж щоранку разом… Як довго це у тебе? Де ти це взяв? — Езміра закрила книгу, і її пальці пробігли по емблемі тризуба і звиваючогося морського змія.

— У бібліотеці, — чесно відповів він.

— У них є бібліотека? Чому я там не була?

Дрейвін зітхнув.

— Ну, як було вже зазначено... ти була зайнята іншими справами. — Він простягнув до неї руку. — Сідай. Я поясню тобі все, що бачив і що, на мою думку, знаю. Я не приховував це від тебе.

— Все, що ти знаєш про що?

— Просто підійди, Дике Полум’я. — Голос Дрейвіна був м'яким, він посміхнувся їй, не розтуляючи губ, і продовжував тримати руку простягнутою до неї.

Вона махнула пальцем у його бік, висунувши один кіготь.

— Тільки не думай, що твоє маленьке прізвисько має наді мною якусь владу, Дрей.

Те, як вона вимовила

«Дрей»,

змусило його серце забитися швидше.

Він сів на ліжко.

— Так, так. А тепер неси сюди свою дупу, поки я тебе не змусив.

Її очі блиснули, і він уже чекав запальної відповіді, готуючись до чергового спалаху її вогню. Та замість цього вона лише закотила очі, підійшла мовчки й сіла поруч, м’яко вгрузнувши у край матраца.

— Хороша дівчинка,— підморгнув Дрейвін.

Вона була настільки близько, що він відчував тепло її тіла, вловлював ледь вловимий аромат морських квітів і деревини. Інтимність їхньої близькості раптом стала очевидною, і він змусив себе зосередитися.

Але Езміра була непереборною перешкодою. Вона завжди була такою.

— Я проводив майже кожну вільну годину в тій бібліотеці... — Він провів рукою по щетині на підборідді, а потім обережно витягнув книгу з її рук і поклав на коліна. — Полиці йдуть від підлоги до стелі і містять тисячі книг, ймовірно, втрачених для королівств, що знаходяться нагорі. — Він спостерігав, як її погляд миготів від чогось невизначеного, обережного. — Я думаю, вони приховують від нас якісь таємниці.

Вона не відводила погляду, її обличчя напружилося, коли вона нахилилася вперед, обережно відкрила обкладинку книги і перегорнула першу сторінку.

— Що вони можуть приховувати? Їй потрібна допомога, щоб підняти королівство після того, як Каліпсо і Нейріса були втрачені.

Він стиснув щелепи, намагаючись розібратися в хаосі своїх думок.

— Я ще не зовсім впевнений, але деякі книги розповідають про історію королівства до його затоплення. Там згадуються дві істоти з величезною силою — сестри, пов’язані одна з одною та з морем.

Вона знизала плечима, піднявши на нього очі.

— Так. Каліпсо і Нейріса, я так розумію.

— Я не зовсім упевнений, — сказав він, не відриваючи від неї погляду.

Езміра зблідла, і він зрозумів, що вона здогадалася, про що він намагався сказати. Вона підтягнула коліна до ліжка, обійняла їх руками і притулилася до нього. Йому знадобилися всі сили, щоб зберегти спокій, коли її шкіра торкнулася його.

— І ти думаєш, що в текстах йдеться про Серіну й мене? — нарешті запитала вона.

Дрейвін глибоко вдихнув, обережно поглянувши на зачинені двері своєї кімнати, перш ніж відповісти.

— Послухай... Я просто не думаю, що Серіна розповідає тобі все, і я не впевнений, що її наміри такі чисті, як вона їх подає.

Вона пильно дивилася на нього.

— Ти кажеш, що все ще не довіряєш їй?

— Тут справа в більшому. — Він замовк, зважуючи слова. — Я спостерігав за нею, звертав увагу на те, як вона говорить про це королівство, про тебе. У ній є якась... гострота. Щось просто не сходиться.

Вона зсунула брови, але він продовжив.

— А що, якщо вона могутніша, ніж хоче, щоб ти думала? Звідки б тоді в неї були ті сили, які вона має, — і чому б вона так легко навчала тебе ними користуватися, знаючи, що ти володітимеш такими самими? Я не знаю, що відбувається, коли ви лишаєтеся наодинці, але боюся, що вона приховує від тебе твої справжні можливості. Або, що гірше — намагається контролювати їх.

Езміра стиснула щелепи, і за її крижаними очима закрутилася буря.

— Для тебе всі мають приховані мотиви, — прошепотіла вона з болем.

Його серце забилося швидше, але погляд залишився непохитним.

— Я не можу позбутися відчуття, що вона говорить тобі лише те, у що хоче, щоб ти вірила.

Вона знову звернула увагу на книгу, і він побачив напругу на її обличчі, тягар усього, що на неї тиснуло.

— Тож, поки я була з нею, дізнаючись більше про свої сили... ти все це викрив?

Він кивнув, уважно дивлячись на неї.

— Чому ти не сказав мені раніше?

Напруга в очах Дрейвіна зникла, його погляд пом’якшав.

— Я хотів переконатися, що мої відчуття підтверджуються фактами. Не хотів говорити тобі про це, не маючи доказів, що з Мейрінісом і Серіною щось не так. До того ж ти віддалилася від мене...

Вона стиснула губи, почувши ці слова.

— Однак, проаналізувавши все це протягом кількох днів, я все ще не можу позбутися певного відчуття. — Його рука затрималася біля її руки на ліжку, пальці були лише за кілька сантиметрів від неї. —Я мав бути впевненим, перш ніж втягнути тебе в це.

Езміра зсунула руку, кінчиками пальців торкнувшись його, і на мить напружена тиша заповнила простір між ними. Вона мовчала, і він відчував, як її пульс бився під його дотиком.

Момент затягнувся — занадто близький і вразливий. Але він не міг змусити себе відсунутися.

— То ти тепер мені довіряєш? — прошепотіла вона ледь чутним голосом.

Він дивився їй в очі, і його груди стиснулися від усіх невисловлених почуттів, яких він так намагався заперечити.

— Більше, ніж будь-кому тут, — пробурмотів він. — Більше, ніж, мабуть, слід. — На куточках його вуст з’явилася ледь помітна посмішка.

Вона обережно закрила книгу, провівши великим пальцем по емблемі.

— Якщо ти все ще не довіряєш мені повністю, нічого страшного, — додав він, коли її мовчання почало його гризти. — Однак завтра, я пропоную пропустити наші тренування і прокрастися до бібліотеки, щоб ти могла все побачити на власні очі і прийняти рішення. Ти згодна?

Дрейвін простягнув їй руку, не втрачаючи своєї посмішки.

Езміра ледь посміхнулася, а потім поклала руку в його і потиснула на знак згоди.

— Ага. — Вона посміхнулася. — Тільки давай підемо

зараз

.

— Зараз? — вигукнув він зі сміхом.

Вона зіскочила з ліжка, поклала руки на стегна і подивилася на нього зверху вниз.

— Хіба що ти боїшся, що нас спіймають.

Дрейвін встав, випустивши з грудей сміх.

— Дозволь мені показати дорогу, Дике Полум’я.