Привид під припливами

Глава 69

РОЗДІЛ 58

ДРЕЙВІН

М’який стукіт у двері покоїв Дрейвіна вирвав його з вихору думок про Езміру.

Він ніяк не міг перестати думати, чи не мала вона рації, коли того ранку сказала, що він зовсім не знає її так, як вважав. Здавалося, що з кожним днем вона все більше віддалялася від нього, і ця думка турбувала його більше, ніж він хотів собі зізнатися.

Це не мало значення. Вона не мала значення

. Навіть коли він так думав, він відчував гіркий присмак брехні.

Дрейвін зневажливо посміхнувся своїм думкам і притиснув долоні до очей.

— Боги, що вона, чорт забирай, робить зі мною?

Пролунав ще один стукіт, трохи більш поспішний і нетерплячий, ніж перший.

— Хто там? — запитав він, нервово поглядаючи на вкрадену книгу на тумбочці біля ліжка.

Коли у відповідь запала тиша, він нахмурився і встав, щоб перейти кімнату. У мить, коли він відчинив двері, його голова відскочила назад від побаченого. Він не був певен, кого чекав, але точно не очікував, що на порозі стоятиме Езміра.

Вона підняла на нього очі, які були м'якшими, ніж він коли-небудь бачив, але в її позі було щось напружене.

Дрейвін моргнув, збитий з пантелику, й відступив убік, впускаючи її.

— Не можеш заснути? — запитав він, намагаючись говорити невимушено, хоча серце билося в грудях.

Вона завагалася, а потім похитала головою.

— Я прийшла, щоб вибачитися.

Це

також було несподіванкою для нього.

— Е-е-е, перепрошую, що? — Побачивши, як вона нервово стоїть перед ним, на його обличчі з’явилася посмішка.

Вона звузила очі.

— Не змушуй мене повторювати.

— О, ще й як змушу, — він встромив мізинець у вухо, крутнув його, удаючи, ніби перевіряє слух. — Можливо, перебування тут пошкодило мій слух. То що ти сказала, Езміро?

— Цицьки Каліпсо, ти нестерпний, — пробурмотіла вона, закочуючи очі.

Він схрестив руки, посміхаючись, дивлячись на неї зверху вниз.

— А за що ти вибачаєшся?

Вона знизала плечима, піднісши кігті до обличчя і вдаючи, що оглядає їх.

— За те, що була… ну, нестерпною у спілкуванні, мабуть.

— Сам Айра, певно, замерз у пеклі, якщо я чую те, що думаю, — відказав він.

— Боже, ти дратуєш мене. Якщо ти будеш так поводитися, я піду. — Езміра спробувала пройти повз нього, але він схопив її за плече і обернув до себе.

— Не думаю, Дике Полум’я, — сказав він тихо.

Езміра стиснула губи, зсунувши брови.

— Чому ти мене так називаєш?

— Бо ти така.

Дрейвін не зміг стримати посмішки.

Її щоки злегка порожевіли — і від цього його член натиснув на штани.

— А як мені тебе називати? Як решта світу,

Фенікс

?

У грудях защеміло.

— Як завгодно, тільки не так.

Езміра нахмурилася.

— То що, я маю продовжувати називати тебе Дрейвін Роу? Або Принц? Я відмовляюся називати тебе

Капітаном

. Цей титул належить мені. — Вона вказала на себе, і на її обличчі знову з’явилася посмішка.

Її балаканина розтягнула його посмішку у широку, щиру усмішку.

— Як щодо Дрей?

Вона підняла брову.

— Дрей?

Він кивнув.

— Гм, — промовила вона, знову проштовхуючись повз нього, тільки цього разу, щоб зайти далі в кімнату. — Мені подобається. Просто. Легко запам'ятати.

Дрейвін пирхнув, що змусило її

засміятися

.

Він навіть не знав, що ця жінка здатна сміятися.

— То який у тебе план, Дике Полумʼя? — запитав він, зробивши кілька кроків до неї, поки вона блукала його покоями. — Намагаєшся виснажити мене, щоб завтра вранці легко перемогти в спарингу?

Дрейвін дивився, як вона підійшла до ліжка, кінчиками пальців ніжно торкаючись простирадла, і озирнулася через плече на нього. Її спокусливий погляд блиснув у темряві.

— О, я вже точно тебе виснажу.

Від її слів його очі майже вилізли з орбіт.

Вона підморгнула, а потім кивнула на його тумбочку.

— Що це?

Чорт.

— Читати — це єдине, що залишається робити, коли ти розважаєшся зі своєю

давно втраченою сестрою-близнючкою

. — Останні слова він супроводжив глузливими лапками, зробленими пальцями.

— О так, ту, яку ти нібито

ненавидиш

? — Езміра підняла брову. — Скажи, ти її ненавидиш і серед ночі?

Її слова були різкими, гострими.

Дрейвін відчув, як пересохло в горлі, і його очі розширилися.

— Навіть більше, як я з’ясував.

— Цікаво, — сказала вона м'яким, але розважливим голосом.

Чи розповіла Серіна Езмірі про те, як він відмовив їй у тронній залі тієї ночі?

Їхні погляди зустрілися, і в її очах знову з’явився виклик.

— А ти чула щось інше?

Вона знизала плечима.

— Просто цікавлюся твоїми намірами щодо моєї сестри.

— Не знаю, звідки це взялося, але запевняю: жодних, — у грудях запалало від самого натяку. — Якби я хотів бачити твою сестру у своєму ліжку, я б не приховував цього.

Очі Езміри спалахнули, щоки зашарілися, коли вона сіла на ліжко, про яке він щойно згадав. Його погляд стежив за її рухами — за тим, як простирадло і матрац облягали її форми.

Тож це тому вона була такою віддаленою? Вона думала, що він хоче

Серіну

? Він мусив виправити це.

Вона прочистила горло і схрестила ноги, піднімаючи з столу величезну книгу і кладучи її собі на коліна.

— Ну, тепер, коли ми це з’ясували, давай подивимося, що ти читаєш, добре? — Вона моргнула, і її очі осяяли кімнату.

Щойно вона глянула на сторінки, він кинувся до неї.

— Стривай! — крикнув він, тягнучись до книги, але в ту ж мить гострий біль прострілив його руку.

Він опустив погляд і побачив, що вона втиснула свої кігті в палітурку, і вони увійшли точно між кістками його пальців.

Він підвів очі на неї і побачив на її обличчі лише похмуре роздратування.

— Е-е-е. Ай! Що за фігня, Езміро!

Вона випустила тихий, злісний сміх.

— Ну, ось і все, що залишилося від Дикого Полум’я. — Її кігті сховалися в кінчиках пальців, залишивши після себе крихітні калюжки крові. — Наступного разу я використаю отруту.

Він висмикнув руку, почав оглядати її, але вона вже зійшла з ліжка й, крокуючи колом, гортала сторінки. Його дихання почастішало — нерви брали гору, коли вона перегортала інформацію, про яку він їй ще не розповідав.

— Дрейвіне, що це? — Вона подивилася на нього і повільно похитала головою, ніби не вірячи словам на сторінці перед собою.

— Я можу пояснити, — випалив він. — Це те, про що я хотів поговорити з тобою, але не мав часу.