Привид під припливами

Глава 68

РОЗДІЛ 57

ЕЗМІРА

Вода у купальні Езміри м'яко огортала її тіло, коли вона лежала, дозволяючи своїй подобі сирени дрейфувати просто під водою. Бірюзові лусочки виблискували, наче зірки на нічному небі, а її волосся темними пасмами спадало навколо неї. Вода, що обіймала її, мала б заспокоювати, притуляти, згладжувати гострі кути всього, що тиснуло на неї. Але сьогодні вона не давала їй жодного затишку.

Сьогодні вона втратила контроль над собою, над своїм характером і думками. І неодноразово брехала йому в обличчя. Езміра зітхнула, занурюючись глибше, коли вода огортала її.

Дрейвін мав рацію — вона віддалялася. Серце боліло від усвідомлення, що тепло, яке він дарував їй, було небезпечною ілюзією, спокусливою примарою, за якою вона не могла собі дозволити гнатися. Це навіть не було варіантом.

Не для такого монстра, як вона.

Езміра бездумно провела пальцями по воді, ніби цей рух міг допомогти їй розплутати клубок думок. І все ж вона не могла заперечити, що сумувала за тим, що спалахнуло між ними. За тим, як Дрейвін дивився на неї, за тим голодом в його очах, який зазвичай містив лише вогонь.

Сьогодні, коли вони сварилися, він виглядав таким розчарованим, майже зрадженим, і це боліло їй так, що вона не могла цього зрозуміти.

Але слова Серіни знову пролунали в її голові:

«Він намагався спокусити мене».

Хоча Серіна сказала, що могла помилитися щодо його намірів, Езміра мусила взяти себе в руки. Можливо, Дрейвін поводився так, ніби ненавидів її сестру

, бо вона відхилила

його залицяння.

Езміра була тут, щоб допомогти повернути королівство з глибини, а не заради Дрейвіна Роу. Не заради сина короля, якого вона ненавиділа так люто, що ця ненависть і була причиною їхнього перебування тут.

Вона мусила зосередитися. Заради сестри і королівства, яких вона втратила. Заради батька, який гнив у камері під замком Лефайріну, незважаючи на те, що саме він був причиною того, що вони опинилися в цій халепі. Вона ніколи не дозволить йому загинути там, змарніти в жалюгідному існуванні, навіть якщо знає, що він, ймовірно, заслужив це за все, що зробив.

Але ще більше Езміру здивувало те, що вона мусила зробити це для себе. І відволікатися на чоловіка було не варіантом.

Та все ж обличчя Дрейвіна знову спливло в її пам'яті. Його розчарування, напруженість, коли він підійшов ближче, вимагаючи, щоб вона була з ним чесною. Можливо, він дійсно дбав про неї. Можливо, він побачив у ній щось, що варто врятувати, щось, що вона вважала давно втраченим.

Від цієї думки її серце защемило. Вона стиснула кулаки, впиваючись кігтями в долоні, а зябра дихали за неї під поверхнею води.

А що, якщо вона дозволить собі повірити в це? А що, якщо вона впустить його в своє життя, а він потім повернеться проти неї або піде?

Ці думки закрутилися в її голові, і Езміра випустила крик, який вирвався з неї у вигляді бульбашок. Він був лютим і беззвучним, повністю поглинутим водою, і вся її злість і розгубленість вилилися в безголосу лють. Вона дивилася, як бульбашки піднімаються і розсіюються, не досягаючи поверхні. Це було болісно, але дивно звільняюче, хоча тиша, що залишилася після цього, здавалася порожньою.

Виринувши, вона ковтнула тремтливе повітря й повільно поповзла по похилому краю басейну, відчуваючи, як тіло тягне донизу втома, що йшла далеко за межі сьогоднішніх тренувань. Перетворившись назад у свою смертну подобу, вона підтягла коліна до грудей і міцно обхопила їх руками, сидячи там, цілком оголена.

Тільки-но вона почала приходити до тями, як двері скрипнули і до неї наблизилися тихі кроки.

— Міс Езміро? — Голос Брайар змусив її завмерти. Вона обернулася до неї і побачила, що та несе свіжі рушники і халат. — Ви готові одягатися?

Легко кивнувши, вона встала з води, подумки готуючи себе до вечері… й до того, щоб побачити Дрейвіна та Серіну разом.

Того вечора у великій залі було тихо, єдиними звуками були дзенькіт столового срібла та тихий гомін членів ради, які розмовляли між собою.

Езміра не відривала погляду від тарілки. Дрейвін сидів навпроти неї, і щоразу, коли вона крадькома поглядала на нього, то бачила, що його обличчя було віддаленим, а між бровами з’явилася зморшка, яка не зникала з часу їхньої сварки. Час від часу вона відчувала, як його очі ковзають в її бік, але вона придушувала бажання зустріти його погляд.

Серіна спостерігала за ними з цікавістю, потягуючи з золотого келиха, ніби відчуваючи напругу, яку ніхто з них не намагався розрядити.

Вона нахилилася вперед і порушила мовчання.

— Завтра ввечері ми влаштуємо велике свято в самому центрі Мейрінісу. Це давно очікувана подія для королівства. Наш народ чекав на таку ніч століттями, і він заслуговує на радість. Зрештою, я думаю, ми вже досить близько до того, щоб звільнитися від наших кайданів. — Вона посміхнулася, в її очах блиснуло хвилювання. — Це буде ніч музики і танців, а ви двоє будете нашими почесними гостями.

Ця новина застала Езміру зненацька. Вона підвела погляд від тарілки, і серце забилося швидше від думки, що весь народ королівства збереться в одному місці — заради неї. Дрейвін виглядав не менш здивованим, руки його лежали на столі, а решта тіла здавалася напруженою.

Серіна продовжила:

— Я знаю, що це раптово, але нам доведеться скасувати нашу завтрашню зустріч, Езмі. Треба багато чого підготувати.

Дрейвін здригнувся, щойно це ім'я пролунало з вуст Серіни.

Езміра замислилася, про що він думає. Може, вирішив, що вона сама попросила Серіну так її називати, тоді як йому погрожувала відрізати язика за те саме.

— Тобі все це підходить? Хочеш провести ніч, танцюючи на вулицях Мейрінісу? — додала Серіна, звертаючись до нього.

Дрейвін ледь помітно кивнув, а його нога під столом злегка затремтіла, ледь чутно стукнувши по столу.

— Звичайно.

Езміра відчула вагу невисловлених слів між ними, ніби він хотів сказати щось ще, але не зробив цього.

Вечеря продовжилася, наповнена балаканиною між Серіною, радою та персоналом, які рухалися по кімнаті. Поки вони обговорювали дрібні деталі святкування, Езміра та Дрейвін обмінювалися тихими поглядами через стіл, кожен з яких був окремою розмовою.

Коли її погляд знову впав на тарілку, вона відчула, як його погляд затримався на ній, наче рівномірне тепло. Щоки запалали під вагою тих палаючих очей.

Чому він так зі мною поводиться?

Це доводило її до божевілля. І вона мусила дійти до суті.