Привид під припливами

Глава 67

РОЗДІЛ 56

ДРЕЙВІН

Езміра з риком замахнулася кулаком, цілячись у обличчя Дрейвіна. Він встиг її перехопити, але від удару похитнувся. Слід було визнати — потужність була вражаючою. Але за нею ховалося ще щось, чого раніше там не було.

Вона збудувала стіну, і він не знав, чому.

Минув тиждень відтоді, як вони прибули до Мейрінісу. Сім довгих днів, проведених у полоні хвиль моря Раймеллі. Дрейвін божеволів від припущень і уламків загадки, яку намагався скласти, розплутуючи минуле цього королівства. Але він так і не наблизився до відкриття способу втекти звідси.

Її нога змахнула в круговому ударі, розрізаючи повітря розмитою тінню. Він ледь устиг перехопити її щиколотку, перш ніж вона врізалася йому в обличчя. Посміхнувшись йому, вона вирвала ногу з його рук із риком.

Однак одне було певним за останні три дні, що минули з моменту їхньої бурхливої сутички в саду — Езміра змінилася. Їхні ночі стали тихими, відокремленими, холоднішими, ніж навіть у перші дні після знайомства в Якірній Пристані.

Коли вони щойно сюди прибули, вона була такою дикою — нестримною і палкою в кожному слові, у кожному русі. А тепер… залишилася лиш оболонка. Гнів читався в її рисах з будь-якого ракурсу.

І, боги на небі, він не міг зрозуміти, чому. Чи дізналася вона про те, що Серіна намагалася змусити його зробити?

Коли він замислився над цим, то зрозумів, що все змінилося після того дня, коли він обійняв її під час тренування. Можливо, він перейшов межу, але вона не відштовхнула його. Він знав її достатньо добре, щоб розуміти: якби вона була проти його вчинків, то дала б йому це зрозуміти.

Ймовірно, дуже різко.

Дрейвін ледь впізнав її. Стоячи навпроти нього зі списом у руці, Езміра мала той самий сталевий вираз обличчя, що й зазвичай. Тільки її очі були холодними. Вона не дивилася на нього з жодним натяком на розвагу чи теплоту вже кілька днів. Здавалося, вона зачинила двері — а він не встиг прослизнути, перш ніж ті грюкнули йому перед носом.

Езміра кинулася в бій і не стримувала себе, кожен її удар був сильнішим за попередній. Здавалося, вона вкладала всі сили в те, щоб зосередитися на бою. На будь-чому, тільки не на ньому.

Дрейвін прокручував у голові останні кілька днів, продовжуючи блокувати її атаки. Він перебирав у пам'яті їхні взаємодії, намагаючись розібрати кожну розмову, кожну сутичку. Пригадував, як кидав кілька жартівливих зауваг про її впертість чи про те, як її очі спалахували у хвилини непокори, але думав, що вона розуміла — він жартує.

Ну, можливо, він не жартував. Але це було все в жартівливому ключі.

Він думав, що їй це подобалося — ці жарти, які робили все менш серйозним, менш задушливим тут, внизу. Навіть якщо тільки на мить.

Але потім все раптово припинилося.

Ті погляди, що вона кидала йому раніше, ті напівсховані усмішки, коли їй вдавалося влучити в нього або навіть коли вона навмисно промахувалася — усе зникло. Зблякло, перетворившись на щось далеке й холодне.

Езміра знову замахнулася списом, і він ледь встиг відбити його. Він міцніше стиснув зброю, не в змозі позбутися відчуття, що вона бореться не тільки з ним.

Можливо, вона просто втомилася. І все ж він помітив: останнім часом вона не виявляла того нетерпіння, з яким раніше прагнула вирватися звідси. Уже кілька днів вона навіть не згадувала ані Блеквуда, ані їхню команду.

Вони мали бути союзниками, але чим більше днів минало, тим більше він відчував, що вона знову щось від нього приховує. Езміра майже не розмовляла з ним, крім того, що було необхідним. Він не мав нічого проти мовчання, але це було інше. Вона віддалялася. А він не знав, як заговорити про це, щоб вона не замкнулася ще більше.

Черговий удар був сильним і швидким, її спис ледь не зачепив його плече. Він устиг пригнутися й спробував скрутним рухом вибити зброю з її рук, та вона відповіла блискавично.

— Без хитрощів, — кинув він, намагаючись розрядити обстановку. — Без магії.

Вона стала кращою. Більш сконцентрованою. Ще смертоноснішою, і саме цього вони й прагнули.

Езміра не сказала ні слова, коли знову завдала удару, і Дрейвін ледь відбив його, міцніше стиснувши рукоятку спису, щоб відштовхнути її.

— Ти сьогодні не стримуєшся, еге ж? — сказав він, намагаючись посміхнутися, хоча відчував напругу за цією посмішкою.

Дрейвін починав бачити її справжню суть. Бачити її такою, якою вона була насправді — якою її описав Джак.

То що ж сталося з тим вогнем? Він сумував за тим бурхливим полум'ям, сповненим життя й непокори. І ненавидів цей холодний тремтливий вогник, у який вона перетворилася.

Езміра знову не відповіла, лише зустріла його погляд гострими, звуженими очима.

Його розчарування розпалилося ще сильніше, він стиснув щелепи так сильно, що, здавалося, зуби ось-ось розлетяться. Якби не жалюгідний браслет, що обтягував його зап'ястя, полум'я, мабуть, танцювало б на кінчиках його пальців.

З роздратованим видихом він кинув спис на землю, і металевий брязкіт рознісся по саду, коли зброя впала на каміння під ногами. Езміра зупинилася, насупившись, дивлячись на нього.

Схрестивши руки, він не відводив від неї погляду, дозволяючи кожній краплині свого роздратування просочитися крізь його поставу.

— Що, в ім'я всіх богів, з тобою?

— Абсолютно нічого, — різко відповіла вона, стиснувши щелепи.

— Нічого? — кинув він виклик. — Ти будеш стояти тут і брехати, що все гаразд, хоча ти навіть не дивилася на мене кілька днів? Ти поводишся, наче чужа.

Вона випустила з себе роздратований смішок, але не відводила від нього погляду.

— У мене для тебе є новини, Дрейвіне. Ми саме такі і є.

Його ніздрі роздулися, щелепа затремтіла. Він знав, що це лише питання часу, коли сад заполонять слуги, як і щоранку, і він хотів вирішити це питання тут і зараз.

— Я в це не вірю. Подобається тобі це чи ні, але ми далеко не чужі люди.

Езміра кинула спис на землю поруч із його і поклала руки на стегна.

— О? І з чого ти це взяв?

Дрейвін пирхнув.

— Ми занадто багато разів тримали одне одного в полоні, щоб вважатися такими.

Разом вони об'єднали свою магію і злилися в єдину, непереборну силу в печерах. Вони врятували одне одному життя. Відчайдушно кричали імена одне одного, коли на них нападала небезпека.

Але він не міг змусити себе сказати жодного з цих слів.

— Так. Ну, можливо, «чужий» — не те слово. Тоді, мабуть, «знайомі» підійде.