Страница 139 из 199
— Я зустріла Дрейвіна дві ночі тому. Він сказав, що не може заснути і блукає коридорами палацу. Здалося, що він намагався мене звабити, хоча, можливо, я й помилилася, — Серіна знизала плечима. — Давно в мене не було нікого нового для розваги, але я вирішила, що краще спершу поговорити з тобою.
Дрейвін зробив… що?!
Її груди защеміли, коли ця картина промайнула в її голові.
Вона навіть не бачила, як вони розмовляли, і, наскільки вона знала, Дрейвін не довіряв Серіні — навіть
ненавидів
її, особливо після минулої ночі. Але, можливо, це все було брехнею.
Езміра прочистила горло.
— А кайдани?
— Мені просто потрібно було покарати його за брехню, — зізналася вона. — Ну, і за напад на мого вартового... Але якщо він доведе, що є зразковим громадянином, кайдани знімуть.
Серіна тихо засміялася, ведучи Езміру назад на стежку, що вела до замку.
— Я б збрехала, якби сказала, що його сила мене не зацікавила. Ти ж сама бачиш, що вона може бути корисною для нашого королівства, коли його буде піднято. Ми б доповнювали одне одного.
Езміра прикусила язика, аж кров потекла їй у горло.
— О? — це все, що вона змогла вимовити.
— Я – світло моря, все спокійне і життєдайне, як сонце. А він – його промені, полум'я, що живить наш світ. Разом ми – сонце і море. Разом ми – сила, він і я.
Разом. Він і я.
Паніка стиснула груди Езміри, коли ці слова повторювалися в її голові — вогонь Дрейвіна і золоте тепло Серіни. Все в них мало сенс.
Серіна виявилася такою, як вона себе описувала, спокійною і життєдайною, а Езміра була її протилежністю. Вона була бурею, темною безоднею моря.
Вона не знала світла — не заслуговувала його вогню після всього, що зробила.
Але Серіна? Можливо, вона заслуговувала. Її сестра-близнючка застрягла тут, ув'язнена разом зі своїм народом. Все, що вона знала, — це дарувати. Все, що вона знала, — це доброта.
Езміра мала світ у себе під рукою — і все, що вона будь-коли приносила, було смертю та руйнуванням.
А він виявив інтерес до Серіни.
Він намагався
спокусити
її. Поки Езміра гадала, що всі ці дні він лише грайливо фліртував з нею — можливо, навіть від самої їхньої зустрічі, — вона не могла заперечити очевидного: насправді він ніколи не виявляв до неї справжньої зацікавленості. Принаймні не тоді, коли блукав нічними коридорами.
Казка, яку вона вигадувала останніми днями, обернулася на попіл, коли її бачення прояснилося. І в тій картині поруч із Дрейвіном сміялася й закохувалась не вона.
Це було її дзеркало.
Її сестра.
Не вона.
Ніколи не вона.
Слова Серіни лунали в її голові, змішуючи те, що колись було надією, зі страхом і люттю.
— Думаю, нам обом буде краще триматися подалі від чоловіків, — нарешті сказала Езміра. У горлі зібрався гіркий клубок, який вона марно намагалася проковтнути, але сам образ їх разом змушував її напружено стежити, аби погляд не спалахнув люттю.
Справа не в тому, що Серіна так говорила про Дрейвіна. Вона, зрозуміла Езміра, так би почувалася з будь-ким. І це лякало найбільше.
Езміра не була ревнивою, ніколи не була. Чоловіки для неї були лише інструментом. То чому ж це сталося саме зараз?
Серіна переплела пальці з пальцями Езміри, і їхні погляди зустрілися, коли сестра тихо засміялася.
— Забудь, що я сказала. Ти права, і так, мабуть, буде краще. Я явно забігаю наперед після стількох років самотності. Гаразд, Езмі. Ніяких чоловіків.
Езміра розтулила губи, почувши своє ім'я.
Чи легко було вгадати? Чи вона проговорилася після того, як вони приїхали, і навіть не помітила цього?
Езміра відчула полегшення, що Серіна не наполягала, і відповіла їй посмішкою, коли вони мовчки продовжили дорогу до замку.
Однак страх в Езмірі зростав. Від думки про те, що Дрейвін дивиться на Серіну так, як, на її думку, колись дивився на неї, її нудило і стискало легені.