Привид під припливами

Езміра вже знала про це, і саме так вона дізналася, що не є типовою сиреною-перевертнем, як згадувалося в усіх текстах, які вона прочитала за ці роки. Це тільки зміцнило її переконання, що вона, можливо, має кров іншої раси — можливо, ельфів.

Серіна вказала на лагуну.

— Спочатку ти повинна встановити зв'язок із істотами нашого світу.

Езміра зробила кілька кроків до води, а її сестра продовжувала:

— Розумієш, наш народ — це не тільки мешканці нашого королівства, а й усі морські істоти. Вони перебувають під нашим захистом. Вони довіряють нам і допомагають, коли це потрібно. Але спочатку ти повинна навчитися розуміти їх.

Схилившись на коліна біля краю лагуни, Езміра занурила руки в прохолодну, прозору воду, відчуваючи її пульс під долонями.

— Заглуши світ і все, що нас оточує, і слухай, — наказала Серіна.

Езміра заплющила очі, глибоко вдихнула, намагаючись відгородитися від навколишнього світу. Спочатку було чутно лише шум хвиль і легкий вітерець, що шелестів у високій траві вздовж берега.

Але незабаром вона відчула його — ледь чутний шепіт, що долинав з-під поверхні.

Вона розплющила очі, зосередившись на зграйці яскравих рибок, що грайливо метушилися в мілководді. Вони зупинилися, ніби відчувши її присутність, їхні крихітні тіла виблискували лускою.

Хвиля незнайомого хвилювання охопила її, і вона прошепотіла:

— Вони не бояться мене.

— Звичайно, не бояться, — сказала Серіна, в її голосі відчувалася легка здивованість.

Серіна присіла на пісок поруч із нею.

— А тепер простягни до них руки. Говори з ними так, як вони говорять з тобою.

Знову зосередившись, Езміра сконцентрувалася на рибах, дозволивши своїм думкам злитися з їхніми. Її думки заполонили образи глибин океану — коралові рифи, відкрита вода і ритм припливів за межами їхнього купола.

Відчувати їхню довіру і зв'язок було захоплююче. Та водночас в цьому жила й гіркота: вона відчула, як сильно вони прагнуть вирватися з в’язниці, якою став для них Мейрініс.

— А тепер щось трохи складніше, — почала Серіна. — Ти коли-небудь перевтілювалася у щось інше, ніж твоя форма сирени?

На губах Езміри з'явилася посмішка.

— Ага.

Вона опустила кінчики пальців на землю, і шкіра її рук миттєво змінилася, легко злившись із піщинками.

Очі Серіни спалахнули.

— Ну що ж, — почала вона, повільно плескаючи в долоні. — Схоже, ти вже на кілька кроків попереду.

Езміра не могла стримати гордої посмішки, дозволяючи шкірі набути свого звичайного відтінку.

— Це веселий трюк, яким я люблю користуватися на березі. Хоча, це трохи незручно, якщо в гру вступає одяг.

Серіна засміялася, встаючи.

— А що, якби я тобі сказала, що з часом це може змінитися?

Езміра нахмурила брови, підводячись, щоб стати поруч.

— Що? Як?

— Все можливо, — підморгнула Серіна.

Езміра розтулила губи — питання, яке вона так хотіла задати протягом кількох днів, застрягло на кінчику язика.

— І ти віриш, що це включає і воскресіння Мейрінісу?

Хоч як вона хотіла допомогти, але все ще не була повністю переконана, що це можливо — і що саме вона буде ключем до цього.

Серіна взяла її за руки і, дивлячись їй в очі, сказала:

— Я вірю в це всім своїм єством, Езміро. Але щоб викликати силу, необхідну для воскресіння Мейрінісу, це має бути

бажанням

. Це має бути бажанням нас обох. Я не можу зробити це сама. Повір мені, я намагалася розкрити цю силу. Ти і я — дві половинки одного цілого.

— Бажанням? — Езміра ледь не задихнулася від сміху. — Звичайно, я хочу. Чому б ні? Чому б я взагалі була тут і намагалася, якби не хотіла?

Серіна похитала головою.

— Ні, сестро. Для цього потрібний величезний вибух енергії. Ти не повинна бажати нічого іншого. Це вибухне всередині тебе. Всередині нас обох, коли настане час. Це потребуватиме всієї уваги. Усіх сил. Жодних відволікань.

Погляд Езміри ковзнув по сестрі — дзеркалу самої себе, тільки з теплом. Золоті хвилі волосся спадали до талії, а очі були теплі, як сонце над горизонтом.

Саме тоді вона зрозуміла, що Серіна — це відсутня частина її життя, її серця. Інша половинка, відокремлена і вирвана при народженні.

Але вони знайшли одна одну.

Езміра знайшла свій дім. І вона буде проклята, якщо дозволить комусь або чомусь знову забрати це у неї.

— Відволікання? — запитально схилила вона голову.

Серіна вивчала її, стискаючи губи.

— Знаєш, я помітила, як ти на нього дивишся, — почала вона легким, але допитливим тоном. — Вчора ввечері це було неможливо не помітити.

Серце Езміри забилося швидше від цього натяку.

— На кого? На Дрейвіна? — вона змахнула рукою, удаючи байдужість, але була певна, що сестра не повірила.

— Як ти сама кажеш… ага, — підморгнула королева. — У тебе є почуття до чоловіка, якого ти врятувала?

Вона зморщила брови від цього питання, а в шлунку закрутилося.

— Абсолютно ні. Це зовсім не так.

— Ні? — наполягала Серіна, схрестивши руки. — Ви проводите багато часу разом, тренуєтеся в саду. І я бачила, як ти дивишся на нього, коли думаєш, що ніхто не бачить. І він — теж. Він навіть запропонував своє життя, аби тебе не покарали за його вчинки… — її голос потонув у задумі. — Жоден чоловік так не робить, Езміро.

Внутрішнє хвилювання Езміри було відчутним.

— Дрейвін просто єдине знайоме обличчя тут, навіть якщо ми ледве знали одне одного до того, як опинилися в цій пастці, — напружено засміялася вона. — Вважай це… зв’язком через травму. А ще він, мабуть, любить героїчні драматичні вчинки.

Серіна підняла брову, і на її обличчі з’явилася усмішка.

— Ти впевнена? Бо якщо він тобі не потрібен...

— Не потрібен, — перебила Езміра різкіше, ніж хотіла. Її щоки миттєво налилися жаром.

Що я взагалі кажу?

Сестра продовжила, не зважаючи на її вибух.

— Ну, він гарний. Дуже гарний, — її погляд ковзнув по Езмірі.

— Ти вважаєш Дрейвіна гарним? — вимовила вона так, ніби слова її відштовхували, хоча відчувала, як зацікавленість Серіни встромляє ніж у груди. Вона нахмурила брови. — Ти щойно прикувала цього чоловіка велсінітовими кайданами. — Вона стримала рик, який загрожував вирватися з її вуст.