Привид під припливами

Або вона була лише провідником для чогось значно давнішого, чогось, що могло так само легко поглинути її?

— Що сталося? — погляд Серіни загострився, вловивши зміну в її поведінці.

— Просто... — Езміра завагалася, поглянувши на вируючу воду. — Я ніколи не могла сама викликати воду. Я намагалася століттями, але марно. Як же я можу так легко творити її тут?

Очі Серіни пом'якшали.

— Ось чому ми тут. Разом ми можемо пробудити нашу повну силу. Але для цього треба віддатися магії, що живе в нас.

Почувши ці слова, вона спробувала позбутися сумнівів, що все ще залишалися в її душі.

Водяні пагони відповіли на її невисловлені команди, згинаючись і рухаючись у такт з рухами сестри. На мить вона втратила себе в цьому відчутті, відпустивши тривогу, яка раз по раз стискала її з моменту прибуття сюди, й зосередилася лише на енергії, що пульсувала між ними.

— Разом ми сильніші за будь-яку силу в цьому світі, — продовжила Серіна. — І коли ми піднімемо Мейрініс, це буде не просто одне з чотирьох великих королівств — це буде найвеличніше. І воно буде

нашим

, пов'язаним з нашими душами та сутністю.

Вода пульсувала швидше, відгукуючись на слова сестри, мерехтіла в світлі морського світла, наче рідке срібло. Стародавня магія вабила Езміру, її спокуслива обіцянка сили була непереборною.

— І цього разу ніхто не зможе відібрати тебе у нас, — додала Серіна.

Езміра хотіла повірити в це, повірити

Серіні

, і з кожною миттю їй це давалося все легше.

Це було місце, де вона мала бути.

Хто

вона мала бути.

Але батько забрав її, і той чоловік навіть не був її справжнім батьком.

Він викрав її.

Вкрав

це

у неї.

Останнім рухом вона опустила руки, направляючи воду, щоб вона м'яко падала у фонтан. Очі Серіни сяяли від гордості, коли вона зробила те саме.

— Це може статися швидше, ніж очікувалося, — сказала сестра, обіймаючи Езміру, що застало її зненацька. Її тіло інстинктивно напружилося.

Вона відсунулася від Серіни.

— У нашу першу ніч тут, під час вечері з твоєю радою, ти сказала, що мій батько — брехун.

Якщо королева була шокована раптовою зміною теми, її обличчя цього не видавало.

— Я сказала тобі лише, що він мене знайшов. Врятував. А ти сказала, що це не обов'язково правда.

Погляд Серіни потемнів, тіні промайнули в її очах.

— Він

ніколи

не був твоїм батьком, — відповіла вона рівним, але холодним голосом. — Цей чоловік викрав тебе у нас — у мене, у твоєї родини та королівства. Він був не рятівником, а

злодієм

.

Холод пробігся вздовж хребта Езміри, і вона зробила тремтливий вдих.

— Злодій до кісток, — вимовила вона, піднімаючи погляд на Серіну. — Я нещодавно усвідомила, що вигадана історія, яку мені розповідали все життя, не зовсім правда.

— Ймовірно, він перекрутив правду, щоб ти почувалася з ним у безпеці, — процідила Серіна. — Він не захищав тебе, а ховав від твого спадку.

Езміра похитала головою. Вага спогадів про нього тиснула на неї, як буря. Спогади, тепер розбиті й заплямовані його брехнею.

— Чому він викрав мене? Як цей чоловік міг бути хоч якось пов’язаний із королівською спадкоємицею? У цьому немає сенсу.

— Мабуть, заради влади. Хіба він не використав твою магію? Не контролював її і тебе, щоб зробити своєю? — Слова Серіни прорізали туман у її голові, гострі й невблаганні.

Це нагадування було як кинджал у серце.

— Ага, — ніздрі Езміри розширилися, і вона видихнула короткий, задушений, сповнений ненависті сміх. — Саме це він і зробив.

— В результаті дій богів і втрати спадкоємиці Мейрінісу наш дім затонув у морі.

У грудях Езміри поширилося порожнє відчуття, яке опустилося в глибину шлунка.

— Все це, — вона вказала на оточення, — було спричинено руками мого батька?

Серіна кивнула, її обличчя було суворим.

— Ми ще мали шанс, коли боги зрадили нас, але коли тебе забрали, він прирік нас усіх. — Серіна простягнула руку і ніжно заправила пасмо темного волосся Езміри за вухо. — Готова побитися об заклад, що для нього ти ніколи не була дочкою. Лише носієм неперевершеної сили.

Вага правди тиснула на Езміру, вона дихала нерівно, намагаючись осмислити зраду, брехню, яка сковувала все її життя.

Вона знала, що Сайріс — брехун, але почути це від самої людини, від якої її забрали, було як нове зрадництво. Зрада її довіри та невгамовної любові. Езміра віддала б батькові весь світ, якби він цього зажадав. Вона вже віддала йому моря.

Нарешті Езміра подивилася на сестру, а в грудях палала лють.

— Я хочу дізнатися все. Все, що я втратила, все, чим я є. Я хочу знати правду —

справжню

правду.

Серіна взяла її за руку, в її золотисто-карих очах спалахнув вогонь, а з води з'явилися стрічки, що обвивали їхні зап'ястя, наче змії.

— І ти дізнаєшся.