Привид під припливами

Глава 64

РОЗДІЛ 53

ЕЗМІРА

Повернувшись до вежі, Езміра відчула, як крізь високі аркові вікна просочувалося вранішнє сяйво морського світла. У кімнаті відчувалася напруга, як морське повітря перед смертельною бурею. Серіна стояла поруч з Езмірою, біля Покрови Видінь, де вода вирувала і мерехтіла, але вона відмовлялася дивитися їй в очі.

Езміра прочистила горло.

— Щось не так, Серіно?

Сестра підняла погляд.

— Ти мені збрехала, сестро? Я прошу від тебе лише правди.

Очі Езміри спалахнули, вона прикусила щоку, намагаючись зберегти обличчя якомога нейтральнішим, але знала, що це марно. Горло стиснулося, долоні миттю вкрилися потом, бо... про що тільки вона і Дрейвін не збрехали…

— Що ти маєш на увазі? — це все, що вона змогла запитати.

Серіна стиснула губи, звузивши очі.

— Ти сказала мені, що твій супутник не володіє магією.

Езміра була впевнена, що її серце зупинилося. Дрейвін накоїв дурниць? Чому він їй не сказав? І чому він взагалі використовував магію?

— Я... — вона замовкла, стрімко переводячи погляд то в один, то в інший бік.

— Езміро, ти хоч знаєш, чому я тебе про це питала?

Вона ковтнула.

— Щоб захистити твій народ.

— Щоб. Захистити.

Наш

. Народ, — повторила Серіна, голос її ледь не перейшов у гнів. Те, як вона виправила Езміру, змусило її випрямитися. — Тепер, будь ласка, чесно відповідай на це питання. Дрейвін володіє магією?

— Так, — відповіла Езміра. — Володіє.

— А звідки він родом?

— З Лефайріну.

Серіна зморщила брови.

— Прості смертні не володіють магією. То ти знову мені брешеш, сестро?

— Ні. — Езміра намагалася говорити якомога спокійніше, відчайдушно намагаючись не дати волю своєму роздратуванню. — Дрейвін отримав магію від самого Айри.

Серіна швидко відхилила голову, очі спалахнули при згадці про Айру.

— Це не має сенсу.

— Я не знаю всієї історії, — зізналася Езміра. — Але він володіє силою вогню.

Серіна розтулила губи.

— Отже, це правда. Володарів вогню не було вже тисячу років. Вони були б надто руйнівними. Лише Айра мав вогонь у своїй крові.

— Ага, — відповіла Езміра, не відводячи погляду. — Я не знаю подробиць, але бог вклав частину своєї магії в Дрейвіна.

Серіна схрестила руки, і на її обличчі промайнула образа.

— Тобто ти збрехала не лише про саму наявність у нього магії, а й про те, наскільки він небезпечний. Чому?

У грудях Езміри стисло від провини. Вона облизала губи.

— Не знаю. Ми знали, що у вас є велсініт. Це був спосіб... захистити себе в чужому світі. — Вона замовкла. — Якщо це має якесь значення... Мені дуже шкода.

Погляд Серіни ковзнув по ній, і ще ніколи Езміра не почувалася такою вразливою.

— Я розумію, чому ти так вчинила. Але як захисниці Мейрініса мені доведеться щось із цим зробити.

Езміра обійшла фонтан, заперечно хитаючи головою.

— Дрейвін нікому не заподіє шкоди.

Серіна поправила сукню.

— Він уже заподіяв.

Езміра зупинилася, очі її розширилися, бігали з боку в бік, не затримуючись ні на чому.

— Що? Кому?!

— Один з моїх вартових отримав опіки.

Цей клятий придурок.

Нехай боги допоможуть йому, якщо він не мав на це поважної причини.

Вона розтулила губи.

— Серіно, мені так шкода.

Серіна підняла руку.

— Що зроблено, те зроблено. Його не кинуть у підземелля, але я хотіла б зустрітися з вами обома після цього.

Езміра відвела погляд на підлогу.

— Ага.

Вона була вражена. Абсолютно приголомшена тим, що Дрейвін напав на когось і нічого їй не сказав. Що ще він приховував? Кігті висунулися з-під шкіри її пальців, і вона уявила, як впускає отруту в його плоть за цю брехню.

— Але досить про це, — почала Серіна, склавши руки перед собою. — А тепер поясни мені, що ти можеш робити зі своєю силою.

Раптова зміна теми була дещо тривожною, але Езміра також була вдячна за це.

— Я можу маніпулювати водою як завгодно, якщо вона є, — почала вона.

Серіна зморщила брови і нахилила голову набік.

— Тобто?

— Я можу надавати воді будь-яку форму, імітуючи будь-що. Навіть монстра з глибин. — Вона згадала свого кракена, за допомогою якого за лічені хвилини знищувала ворожі кораблі.

— То ти не можеш створити воду з повітря, так?

Езміра ненавиділа те, як сестра дивилася на неї — майже осудливо.

— Ага, — відповіла вона, трохи різко. — Якщо в повітрі є волога, я можу. Але інакше — ні.

Серіна цокнула язиком і зробила крок до неї.

— Закрий очі, — наказала вона рівним, вмовляючи голосом. — Відчуй тягу моря, що оточує наше королівство. Бачиш, Езміро, вода — це не те, що ти контролюєш, це те, на що ти налаштовуєшся. Дозволь їй говорити з тобою. Дозволь їй

вести

тебе.

Езміра вважала, що це марна трата часу, але все ж вирішила підіграти. Вона глибоко вдихнула і заплющила очі, уявляючи себе не в цьому куполі, а плаваючою під поверхнею води.

Її шкіра заіскрилася від енергії — того самого електричного відчуття, яке вона пережила вчора, коли вони з’єднали свої сили, — тільки тепер вона шукала його всередині себе. Поколювання розповзлося пальцями, коли вона зосередилася. Кігті висунулися самі собою, тоді як вона уявляла свої руки продовженням морських течій, що рухаються й зливаються з ними.

— Добре, — прошепотіла сестра, вже тихіше. — Тепер поклич її до себе. Ніжно, ніби витягуючи її зсередини себе.

Езміра видихнула, підняла руки і відчула, як вода відгукується на її заклик, тонким струменем обтікаючи її пальці. Це було захоплююче — відчувати, як вона відповідає їй, ніби древня частина її самої нарешті прокинулася. Вона ледь розплющила очі і побачила воду, що зависла в тиші над її простягнутою долонею.

Сирена всередині загуділа на знак схвалення.

Серіна повторила її рухи, піднісши руку до Езміри, поки вони не переплелися в повітрі, і обидва потоки води закрутилися між ними у складних спіралях.

— Ось, — прошепотіла Серіна, посміхаючись, дивлячись, як вода піднімається і опускається, переплітаючись між їхніми руками, наче живі нитки. — Ти відчуваєш зв'язок? Рівновагу?

Вона кивнула, відчуваючи приплив гордості, змішаної з подивом. Вода ніби гуділа, наповнена силою, що протікала між ними. Але щось гризло її — маленьке зернятко сумніву, що застрягло в грудях після ранкової розмови з Дрейвіном.

Чи це справді моя сила?