Страница 131 из 199
— Вас нічого не вчать у Лефайріні? Ельфи не можуть змінювати форму. Наша магія — це магія розуму. Ми можемо проникати в думки інших, змушувати їх бачити те, що ми хочемо. Їхні мрії — або кошмари. Навіть змушувати їх бачити те, чого немає.
Він дивився на неї, ошелешений.
— Це… жахливо.
— І корисно.
Він завагався, його серце розривалося між турботою про її безпеку і надією, яку давали її здібності.
— Тож ти перевдяглася, аби пробратися сюди й запропонувати свою допомогу?
— Ну, так. І я не збиралася залишатися позаду і нудьгувати в чужому для мене королівстві, — відповіла вона. — До того ж, це чудово працювало, якщо можна так сказати. Я б обдурила і тебе, якби ти не побачив каблучку.
Атлас не зміг стримати посмішки.
— Ти неймовірно розумна, знаєш.
Вона тихо засміялася, переплітаючи пальці з його.
— Дозволь мені залишитися, і я клянуся, що буду виконувати всі твої накази.
Після довгої паузи він зітхнув, оглядаючи її.
— Гаразд. Але тримайся біля мене. І якщо щось здасться підозрілим — одразу до мене.
Елоувінн посміхнулася, її очі наповнилися захопленням.
— Навіть не мрію про інше, Ваша Високосте.
Атлас зробив крок ближче, їхні груди торкнулися.
— І що саме ти плануєш робити для
користі
? — на його губах з’явилася хитра усмішка.
— Можливо, мої сили не допоможуть тобі знайти його, але вони стануть у нагоді, якщо ми натрапимо на когось, хто стане... проблемою. Будь-яка загроза, будь-хто, хто наважиться кинути тобі виклик або завадить тобі знайти Дрейвіна. Я можу проникнути в їхні думки. — Вона ніжно притиснула долоню до його щоки. — Я можу змусити їх здатися. Змусити побачити власні страхи.
Атлас затамував подих, коли слова Елоувінн досягли його свідомості. Інтенсивність її золотих очей, обіцянка, що пронизувала її голос, — все це розпалило в ньому щось первісне. Її краса завжди притягувала його, але це... це було щось інше.
Думка про те, що вона може використати свою магію на його користь, підкорити інших своїй волі, викликала в ньому темне хвилювання. Він відчував, що ця жінка здатна зламати будь-кого — і стати його найпотужнішою зброєю.
Зрештою, її обрав його батько.
Його батько.
Чи знав король, що вона така? Чи сподівався, що вона дасть йому той поштовх, якого, на думку батька, він завжди потребував? Щоб набратися сміливості правити залізною рукою.
Тепер, коли вона дивилася на нього з тією впевненою, лукавою усмішкою, йому пекуче кортіло притиснути її до шорстких дощок щогли, запустити руки в темні хвилі її волосся й зімкнути їхні вуста. Але навіть крізь туман бажання він розумів: голова мусить лишатися холодною.
Зціпивши зуби, він змусив себе зробити крок назад, не відриваючи погляду від її очей.
— Ти прекрасна, божевільна і найкращий вибір, який я міг зробити тієї ночі.
Її сміх був тихим і м'яким, наче обіцянка чогось гріховного, і йому знадобився весь самоконтроль, щоб не притягнути її знову до себе.
— Нам потрібно поговорити з екіпажем, — сказав він, в голосі пролунала нотка небажання. — Їм потрібно повідомити про зміну планів. А тепер, якщо нас знайде небезпека, у нас буде зброя, якої ніхто не очікує від корабля, що прибув із королівства людей.
Елоувінн легенько пробігла пальцями по його руці, залишаючи слід тепла. Єдиною відповіддю було легке підняття куточків губ.