Привид під припливами

Вони знову повільно обійшли одне одного, наче в танці.

Його погляд потемнів.

— Справа не в знеціненні. Справа в реальності. Ти довіряєш людям, яких не знаєш, кожну секунду, що ми тут.

— Можливо, я ще не знаю Серіну, але я відчула нашу спільну силу. Тебе там не було, — різко відрізала вона, і розпал розчарування змусив її кинутися вперед і вдарити його ногою в груди.

Дрейвін охнув, відступаючи, його руки схопилися за груди. Гордощі наповнили її.

Його погляд впав на місце, куди вона вдарила, на обличчі з'явилася усмішка.

— Можливо, — заперечив він, — але я тут зараз. Єдине, що є правдою, — ти не знаєш її. А я бачу лише ту, що мчить у історію, фіналу якої не знає, вірячи, що чужинці з усього нашого світу нагорі принесуть їй спокій.

Спокій.

Вона оголила зуби, коли вони замовкли, а їхня сутичка ставала все запеклішою. У кожному її ударі вирувала суміш сили й стриманої напруги, а жар люті підіймався зсередини.

Езміра спробувала підсікати його, але коли він ухилився, вона стрибнула йому на спину, обхопивши ноги навколо його тулуба, стискаючи ребра з нищівною силою. Він похитнувся і зробив кілька кроків вперед, перш ніж відновив рівновагу. Вона тримала його шию в заломі, а одним пазуром проколювала край його горла.

Вона наблизила губи до його вуха і прошепотіла:

— Ти боїшся, що я довіряюся чужинцям, але хіба ми самі не чужинці, Дрейвіне Роу? — Її голос був сповнений солодкої отрути.

Він видав горловий сміх, і її злісна посмішка зникла. Він повернув голову настільки, наскільки це було можливо в її хватці. Одне палаюче око впилося в її очі.

— А хіба ми чужінці, Езміро?

Вона затамувала подих.

Ні

, подумала вона. З кожним днем Дрейвін відчувався все менше й менше чужим.

— О, ти робиш це занадто легким, — сказав він зі сміхом.

Чорт.

Він простягнув руки назад, мозолисті долоні ковзнули по її стегнах, міцніше стискаючи її ноги. Кінчики його пальців впилися в шкіру, змушуючи її серце битися швидше. Дотик був упевнений, але затримався на мить занадто довго, від чого по її спині пробігла дрож.

Езміра намагалася не звертати уваги на його дотики, її розум відчайдушно намагався зосередитися на боротьбі, а не на теплі його дотиків.

Без попередження Дрейвін змінив стійку і швидким рухом перекинув її через плече. Вона впала вперед, потягнувши його за собою, і приземлилася на спину на траві. Езміра задихалася, коли він навис над нею, руки все ще лежали на її стегнах після перекидання.

На мить ніхто з них не рухався. Він був близько — занадто близько. Його вага тиснула на неї, а обличчя було лише за кілька сантиметрів від її. Погляд був інтенсивним, темним і допитливим. Його очі на мить опустилися на її губи, а потім повернулися до її очей. Це, у поєднанні з теплом його тіла, змусило її щоки почервоніти.

— Ти шахрувала, — промовив він, гаряче дихаючи їй у вухо. Голос став грубішим, але грайливим.

Езміра не могла відвести погляд, слова застрягли в горлі.

— Ти мене розлютив, — вимовила вона, голос звучав м’якше, ніж вона хотіла, а груди підіймалися й опускалися.

Дрейвін посміхнувся, показавши свою дратівливу ямочку, а потім відхилився назад, щоб звільнити її з обіймів.

— Сенс цього в тому, щоб удавати безпорадність, — сказав він, простягаючи руку. В його очах блиснула впевненість, ніби він чудово усвідомлював, який ефект справив на неї.

Вона простягла руку у відповідь, її пальці ковзнули по його мозолястій шкірі. Рівний ритм його пульсу під пальцями збігався з її власним, коли він підняв її на ноги.

На мить вони просто стояли, напруга була відчутною, між ними витала невимовна енергія.

— А ось і ви! — пролунав голос Брайар з іншого кінця саду.

— Чорт, — пробурмотіла Езміра.

Брайар нерішуче підійшла до них.

— Все… все гаразд? — Вона поглянула то на одного, то на іншого, а потім знову зупинилася на Езмірі. Наступні слова прозвучали шепотом. — Мені покликати варту?

Езміра засміялася, але Дрейвін буркнув щось у відповідь, що вона не захотіла розшифровувати.

— Не треба. Ми просто тренувалися, — зізналася вона.

Брайар підняла брову.

— Як солдати?

— Ага. Як солдати, — відповіла Езміра, лише припускаючи.

— Це нормально у світі нагорі?

Езміра хотіла сказати

«ні»

, але Дрейвін перервав її.

— Так. Так ми починаємо кожен день.

Вона повернулася до нього і не побачила в його очах ні краплі доброти, коли він говорив з Брайар, і це знову розпалило її роздратування до нього.

— Тобі щось потрібно, Брайар? — запитала Езміра, заправляючи волосся за вухо і схрещуючи руки, щоб змінити тему.

— Королева Серіна не зможе приєднатися до вас сьогодні на сніданок, але все вже готово у великій залі. Вона просить вас зайти до неї у вежу, коли закінчите.

— Ага, — відповіла Езміра зі зітханням. — Дякую.

Сказавши це, Брайар неохоче відвернулася і вийшла з саду.

Езміра обернулася до Дрейвіна, щойно та зникла з поля зору, й вдарила його в живіт, змусивши його зігнутися з приглушеним стогоном.

— Серйозно? Я знаю, що ти не довіряєш людям тут, але Брайар досить мила. Дівчина просто боязлива, хай їй грець.

Дрейвін випростався і грізно поглянув на неї.

— Я не довіряю

жодному

з них. А вона вирішила, що я б’ю тебе на очах у всіх богів. Минулої ночі я…

— Вона просто не знає тебе, — перервала його Езміра.

Він стиснув щелепи.

— Вона й тебе не знає.

— Уф. — Вона зробила перший крок, щоб піти за Брайар. — Ти іноді мене дратуєш.

— Ну, це полегшення, — сказав він. — Два дні тому я дратував тебе постійно.

Езміра мусила відвернутися від нього, щоб приховати сміх, який ледь не вирвався з її грудей.

Дрейвін підійшов до неї і простягнув руку.

— Ходімо? Не можна змушувати

Її Величність

чекати, — насмішкувато сказав він.

— А що з цим? — вона кивнула на порожній сад.

Він знизав плечима.

— Завтра продовжимо з того, на чому зупинилися.

Езміра звузила очі, а потім опустила погляд на його руку, яка все ще була простягнута до неї. Вона зітхнула, просунула свою руку в його і дозволила йому вести себе назад коридорами до великої зали.