Привид під припливами

Глава 62

РОЗДІЛ 51

ЕЗМІРА

Перші промені світанку ледь пробивалися крізь штори, коли Езміра вислизнула зі своїх покоїв. Замок ще був тихим і темним. Вона рухалася безшумно, босі ноги ступали по холодній кам'яній підлозі, коли вона прокрадалася на зустріч з Дрейвіном у саду.

Дрейвін хотів переконатися, що вона буде в безпеці, якщо знову стане жертвою велсініту. І хоча вона могла б сказати те саме про нього, Езміра не була сліпою — чула пошепки чутки про його майстерність, бачила, як він рухається з тією відточеною, хижою грацією.

Але вона також не була наївною. Дрейвін не довіряв Серіні, як і взагалі будь-кому тут, і зовсім не намагався це приховати.

Його слова, сказані раніше, лунали в її голові, і в її хвилювання вкралася краплинка сумніву.

Ти можеш думати, що робиш вибір, але це місце… воно вибирає за тебе.

Вона насупилася, ненавидячи те, що частина її не могла відкинути ці слова.

Езміра просто не розуміла, чому він раптом так занепокоївся. Її думки повернулися до дня їхньої зустрічі — коли Дрейвін миттю кинувся їй на допомогу і врятував її в Якірній Пристані. Тож, можливо, ця турбота не була раптовою, а завжди була там, ховаючись за його палаючим поглядом.

— Тобі не потрібний його захист,

— нагадувала вона собі, проходячи коридорами. Вона зробила свій вибір. Серіна запропонувала їй зв'язок із чимось набагато більшим, ніж вона коли-небудь уявляла.

Вперше Езміра не була пішаком, яким можна було пересувати по дошці. Це королівство могло належати їй так само, як і Серіні.

Але під маскою непокори Езміри пульсувала краплинка невпевненості. А що, якщо її несе вперед сила, яку вона не може контролювати? А що, якщо Серіна не та людина, якою Езміра так відчайдушно хоче її бачити?

А ще був Дрейвін, який, здавалося, хотів переконатися, що будь-який шлях, який вона обере, буде правильним, замість того, щоб намагатися скерувати її в потрібному йому напрямку.

Уф. Він лише тимчасовий союзник.

Чим швидше вона зрозуміє свою силу і виведе королівство на поверхню, тим краще. Езміра звільнить народ Мейрінісу. Вона врятує свого батька від вічних мук. І нарешті знайде сенс у цьому нескінченному житті, окрім руйнування.

Але коли вона вийшла з останнього коридору, обличчя Дрейвіна вперто затрималося в її думках — його інтенсивний, кольору віскі погляд пронизував її, як полум'я.

Езміра не боялася погратися з вогнем, але що станеться, якщо вона дозволить собі обпектися?

Нарешті вона дійшла до внутрішніх садів, якими вони прогулювалися першого дня. Висока морська трава та польові квіти наповнювали повітря солонуватою солодкістю, а блідо-блакитне світло просочувалося крізь ніжні коралові обрамлення доріжок.

Чесно кажучи, вона ніколи не мала справи з рукопашним боєм — ніколи не доводилося. Дрейвін мав рацію. Вона завжди покладалася на свою магію і лише інколи стріляла з пістолета для розваги. Тож, хоч як її це дратувало, їй потрібно було десь потренуватися; якась частина її глибоко всередині була вдячна, навіть схвильована, що зможе навчитися чомусь новому.

Коли вона побачила Дрейвіна, що спирався на обвітрений кам'яний стовп, схрестивши руки, вона не змогла стримати легке тремтіння в грудях. Його вираз обличчя був нечитабельним, як завжди, а вогняні очі були прикуті до неї, коли вона підходила.

— Ти рано, — зауважив він, відштовхуючись від каменю.

— Можна й так сказати, — відповіла вона, намагаючись звучати так само байдуже, як і він. — Я майже чекала, що ти не прийдеш.

— Не міг заснути. — На його обличчі промайнув примарний вираз, але він зник за мить. — До того ж, це я попросив тебе прийти. Було б трохи нелогічно, чи не так? — Дрейвін коротко засміявся, але його погляд не пом’якшав. Він вказав на галявину за квітами та травою, де земля була рівною і достатньо просторою для спарингу. — Почнемо?

Езміра кивнула, але долоні в неї спітніли, бо вона не знала, чого чекати і як битися. Вона випрямила плечі, вийшла на галявину і повернулася до нього. Ранкове світло різко освітлювало його обличчя, затінюючи лінію щелепи і роблячи його більш інтенсивним, більш смертоносним.

Вони почали рухатися колом, мовчки оцінюючи одне одного.

— Ми будемо битися кулаками? — Вона підняла брову. — А я думала, ти не б’єш жінок. — Вона підморгнула.

— Було трохи важко знайти зброю. Поки що доведеться обійтися тим, що є.

Він ударив, його рух був швидким. Вона парирувала, але була значно повільнішою за нього і ледь встигла заблокувати перший удар.

— Ну, для початку... твоя стійка жахлива, — глузував Дрейвін.

Езміра скривила губи.

— Ти навіть не торкнувся мене!

Він замахнувся знову, і вона ледве ухилилася, а його усмішка дратувала ще більше.

— В тобі немає балансу. Знайди рівновагу, — наказав він. Дрейвін обійняв її, поклавши велику руку їй на поперек, і вона випрямилася від дотику. — Молодець. — Він підморгнув, і її щоки запалали.

Дрейвін ударив знову, не давши їй оговтатися, й вона змушена була швидко підлаштовуватися під його ритм під час напруженої серії ударів, блоків і випадів. Тіло Езміри почало розігріватися, її м'язи розслабилися, і вона дозволила цьому відволікти її від серцебиття, викликаного його дотиком.

— Ноги на ширині плечей! — крикнув він між ударами. — Тримайся на носках.

Езміра ненавиділа, коли їй казали, що робити, але вона слухала і дотримувалася його порад. Невдовзі на її обличчі розквітла усмішка, коли вона почала вловлювати ритм.

Її кулак влучив у щоку Дрейвіна, і його очі спалахнули. Їхні погляди зустрілися, і вона не пропустила посмішку в куточках його губ.

— Ідеально. Саме так, — похвалив він, і її посмішка стала зловтішною.

Їхня сутичка продовжилася, і обоє не намагалися приховати посмішки.

Невже їй…

подобалося

?

Хоча вона не була вправною у фізичному бою, її мускулиста статура давала їй перевагу в сутичці. Століття плавання під хвилями сформували її тіло, даруючи неабияку силу — особливо ногам.

— Можливо, ти все-таки не безнадійна, — визнав Дрейвін, відхиляючись від її удару і ловлячи її за зап'ястя, перш ніж вона встигла вдарити знову. — Хоча я сумніваюся, що це матиме якесь значення, коли ти зіткнешся з кимось, хто не буде з тобою поблажливий.

Задихаючись, вона вирвала зап'ястя з його рук і гнівно поглянула на нього.

— А я думала, ми тільки розігріваємося, — сказала вона з презирством. — Чи ти просто хочеш залізти мені в голову й знецінити?