Привид під припливами

Глава 61

РОЗДІЛ 50

ДРЕЙВІН

Пізніше тієї ночі, Дрейвін не міг перестати думати про все, що сталося того дня. Від того, що він виявив у бібліотеці, випадково обпалив руку вартового, до всього, що сказала Езміра.

А тепер вони будуть тренуватися разом щоранку.

Дрейвін відчайдушно намагався відігнати думки про те, що це означатиме. Про те, як її тіло буде притискатися до його під час спарингів, коли він вчитиме її рухатися і швидко наносити удари.

Це не буде звичайний супротивник чи учень, який проходить навчання. З Езмірою все буде зовсім інакше. Він уже деякий час помічав, як б'ється його серце, коли вона поруч, і як твердне його член, коли вона лише посміхається в його бік.

Дрейвін відчув, як пересохло в горлі. Він не був упевнений, що хоче знати, як вона відреагує, якщо дізнається про його почуття.

Вона, мабуть, погрожуватиме відрізати мою улюблену частину

. Він усміхнувся від своїх думок, вже уявляючи, як ця погроза прослизає з її пухких губ.

Дрейвін протер обличчя долонею, коли ці думки закрутилися в голові, промовляючи прокляття в темряву.

Це було безглуздо. Було ясно, що він не зможе заснути цієї ночі. Принаймні, не з думками про неї і про той чортів безлад, в якому вони опинилися.

Тож, якщо розум не давав йому спокою, він хоча б використає його з користю.

Він нишпорив у бібліотеці, шукаючи відповіді, ганяючись за напівправдою, захованою між давніми сторінками. Можливо, якби він копав глибше, то знайшов би

щось корисне

. Щось, що відволікло б його від думок про те, як його кров, наповнена вогнем, мало не закипала при самій згадці про неї.

Коридори були тихими, коли Дрейвін вислизнув зі своєї кімнати, а замок занурився в темно-бірюзову тінь. І все ж… щось було не так. Він відчував це в кістках, коли повітря ставало все важчим. Замок здавався прокинувся і ожив, як не повинен, особливо о цій порі.

Дрейвін нахмурився, оглядаючи околиці, притискаючись до тіні. Він уже був на півкроці, коли почув це — тихий, подихоподібний звук, що линув з коридору попереду. Не один. Кілька.

Він завмер.

На мить він подумав, що це йому здалося, що, можливо, втома і тиск під водою грають з його розумом. Але потім це пролунало знову, цього разу тихіше — приглушене зітхання, за яким послідувало ще кілька.

Він підняв брови. Що, в біса…?

Тихі кроки Дрейвіна перетворилися майже на біг, а стогін і подихи ставали все гучнішими з кожним його кроком. І ось він уже майже біля тронної зали. Лише ще один поворот.

Його дихання пришвидшилося, коли він почав панікувати, а цікавість підштовхувала його далі. Коли Дрейвін наблизився до злегка прочинених дверей, до його вух долинув ще один приглушений звук. Голос — той, що змусив його кров похолонути, а потім розбудив у душі різкий спалах люті.

Він... він звучав як

Езмірін

.

Коли Дрейвін наблизився, стогони стали гучнішими. Кінчики пальців боліли, коли з них виривалося полум'я, і він стиснув руки в кулаки, намагаючись загасити його.

Шлунок скрутило, дихання застрягло в горлі. Цього

не могло

бути. Він важко ковтнув, раптом занадто гостро відчувши, як сильно б'ється серце.

Що, в ім'я всіх богів, відбувалося за цією стіною?

У голові Дрейвіна вирувала буря небажаних думок, що навалилися на нього всі одразу. Чи трахали Езміру в тронній залі її сестри? Чи вона сплуталася в чиїхось обіймах, дико і без подиху? Чиїсь руки… по її тілу, яке він намагався витіснити з думок?

Він стиснув щелепи, впився нігтями в долоні, змушуючи себе дихати.

Думай.

Він не знав, чи це була вона. Та й по правді, він не мав жодного права бути таким приголомшеним. Але щось усередині виривалося назовні при самій думці про інші чоловічі руки на ній.

Дрейвін обережно притиснувся до дверного одвірка і зазирнув усередину, затамувавши подих від побаченого.

На підлозі тронної зали і на сходах до помосту лежала купа сплетених кінцівок і й розкиданого одягу. Декілька тіл злилися в клубок перламутрової шкіри, шовків і насолоди. Але ті стогони, що доводили його до сказу, тягнули погляд угору — до трону.

Дрейвін стиснув зуби, дивлячись на жінку, що сиділа в центрі всього цього, її струнке тіло було наполовину вкрите прозорим шовком, а на вустах грала лінива посмішка, коли вона впивалася зубами в нижню губу. Золоті хвилі волосся спадали на її оголені плечі, а на голові виблискувала корона.

Її наївні очі блищали пустощами, коли вона дивилася вниз — на чоловіка, чия голова була між її стегон, ласуючи нею на очах у всіх. Дві дівчини стояли за її спиною з обох боків: одна тягнулася через плече й м’яла її груди, інша ж проводила язиком по шиї.

Він повільно видихнув, нарешті дозволивши собі дихати. Дрейвін відчув полегшення, зрозумівши, що це не стогони Езміри лунали в коридорах серед ночі.

Це була її сестра-близнючка. Королева.

Дрейвін відірвав погляд від видовища, яке влаштовувала Серіна, але куди б він не дивився, всюди бачив те саме.

Там було... так багато тіл. Дрейвін знав, що його брат любив брати участь у таких розвагах, часто чув, як він розповідав про ночі, проведені в найкращих борделях Лефайріну. Однак побачити це на власні очі було зовсім іншим.

Усі вони лежали переплетені, ліниво торкаючись одне одного, шкіра виблискувала потом і… бог знає чим ще, у тремтливому морському світлі. Ліворуч він побачив двох знайомих вартових, які ритмічно входили в жінку під собою, заповнюючи її до краю. Праворуч же — кілька інших на колінах, по черзі пестячи вустами член Азеріана.

Глухуватий сміх тремтів у повітрі, змішуючись із напівзадушеними стогонами. Декілька спостерігачів — і чоловіків, і жінок — сиділи, притулившись до колон, із затуманеним поглядом, спостерігаючи за ним.

Дрейвін не міг зрозуміти, чи вони втомилися, чи дивляться на нього, ніби збираються взяти його наступним.

Такого розбещення він ще ніколи не бачив.

Він зробив крок назад, намагаючись вислизнути, але коли його погляд знову впав на помост, серце завмерло в грудях.

Бо Серіна вже не дивилася на коханців, розкиданих довкола.

Вона дивилася на

нього

.

Королева встала з трону, відсунувшись від сплетених тіл. Прозорий шовк на ній ледь приховував вигини тіла, і вона дозволила йому сповзти з плеча, поки спускалася сходами, не зводячи з нього погляду. Усмішка, що грала на її вустах, послала холодну хвилю вздовж хребта Дрейвіна.

Чорт.