Привид під припливами

— Серіна і я… ми повернемо Мейрініс на поверхню. Я думаю — ні, я знаю, що ми зможемо це зробити.

— Стривай, про що ти, в біса, говориш? — Він роззявив рота, здивовано зморщивши брови. — Що ти маєш на увазі, повернемо Мейрініс? Це неможливо.

Езміра швидко підвелася. На її обличчя повернувся звичний презирливий вираз.

— Вони тут голодують, Дрейвіне.

— Що саме вона тобі сказала?

Езміра встала і почала ходити по кімнаті, жваво жестикулюючи руками.

— Серіна привела мене до цієї вежі. Мабуть, це була найвища вежа замку… — Вона почала плутано розповідати, а Дрейвін повертав голову за кожним її рухом, намагаючись стежити за її розповіддю. — Енергія була всюди, такого я ще ніколи не відчувала. Вона сказала, що якщо ми разом зможемо розкрити весь потенціал нашої сили, Мейрініс знову повстане.

Він намагався ігнорувати трепет у її голосі, хвилювання, яке, здавалося, вирувало в кожному її жесті. Вона дивилася на нього, чекаючи реакції, але його думки мчали в протилежному напрямку. Езміра була переконана, а може, навіть зачарована словами Серіни про це королівство та історію богів, але кожен його інстинкт кричав, що щось не так.

Дрейвін підійшов до неї, не відриваючи погляду від її очей.

— Ти думаєш, вона тобі все розповіла? — тихо запитав він. — Що це не просто хитрощі?

Езміра перестала ходити, зсунувши брови.

— Хитрощі для чого? Вона королева загубленого народу, і вони тут довго не виживуть. Вони задихаються, голодують! Їй потрібна моя допомога. — Останні слова вона промовила, вказавши на груди і благально дивлячись на нього. — Це мій шанс довести, що я не той монстр, за якого мене вважають. Це мій шанс зробити щось хороше.

Щось хороше.

Він дуже добре розумів, як це потрібно.

Дрейвін провів рукою по щелепі, хитаючи головою.

— Ти справді в це віриш?

— Вірю, — без вагання відповіла вона. — Якщо вона могла зробити це сама, то навіщо чекати на мене? Знаючи, що я можу ніколи не знайти дорогу додому.

— Додому, — прошепотів він, ігноруючи гіркий присмак, який залишив на язиці це слово. Тоді він зрозумів, що Серіна вже впилася кігтями в Езміру. Достатньо було лише удати сімейну любов і зрозуміти, хто вона така.

Дрейвін не сказав їй, що з кожною миттю

він все краще

розумів, хто вона така.

— Ага, — сказала вона, і на її губах промайнула гримаса. — Мейрініс завжди мав бути моїм домом.

— Езміро, це місце, ці люди — вони щось від нас приховують. Хіба ти не помітила, як вартові стежать за нами, як ніхто не хоче відпускати нас з поля зору? Навіть коли вони кажуть, що ми самі... ми не самі.

Він навмисно використав слова Азеріана.

Езміра зробила крок до нього, вперто схрестивши руки.

— Ага. Ти трохи параноїк, чи не так, Дрейвіне Роу? Я розумію, ти звик бути головним, адже ти з королівського роду, і якщо це тебе турбує⁠...

— Параноїк? — перервав він, голос його прозвучав гостріше, ніж він хотів. — Це не має до того жодного стосунку, і якщо тобі це ще не було ясно, давай розставимо всі крапки над «і» тут і зараз. Я

не

королівського роду в очах Лефайріну.

Вона відкинула голову назад. На її обличчі промайнуло розуміння, але воно зникло за мить.

— Це місце сповнене таємниць, якими вони не поділяться, хоч би як вона грала віддану сестру, — продовжив він. — Як ти можеш так легко їй довіряти? Минуло лише два дні, чорт забирай!

Езміра прикусила нижню губу, відвернувши погляд від нього. Вени на її шиї напружилися, і він був вдячний, що, здавалося, достукався до неї. Хоча, побачивши, як світло в її очах знову згасло, він відчув гострий біль у грудях, який не міг ігнорувати.

— Серіна розуміє мене, — прошепотіла вона. — Я не очікую, що ти знаєш, як це — бути таким ізольованим… таким…

— Самотнім, — закінчив він за неї. Ще одне почуття, яке він знав надто добре.

У цю мить він зрозумів, що бреше не Езміра, а Серіна. Езміра не розуміла своїх сил, і, незважаючи на той факт, що у замку десь є її портрет, він вірив їй — її відчаю дізнатися все про своє минуле.

Її груди швидко піднімалися і опускалися, коли вона дивилася на нього з цікавістю.

— Серіна володіє тими ж силами, що й я, і якщо вона знає спосіб краще їх зрозуміти, то мушу їй довіряти.

Дрейвін підійшов до неї і підняв руку, щоб доторкнутися до її щоки. Це був інтимний жест, і він не знав, що спонукало його до цього. Її губи розтулилися від його дотику, і, на його подив, вона не посміхнулася зневажливо і не відсунулася від нього.

— Якщо те, що вона сказала досі, правда, то для того, щоб потопити Мейрініс, знадобилися

боги

, — почав він. Вона відкрила рота, щоб щось сказати, але він продовжив. — Ти не знаєш, на що погоджуєшся. — Його голос пом’якшав.

Іскра непокори в її очах згасла, замінившись миттєвою непевністю, але це тривало недовго. Вона підняла підборіддя.

— Я знаю, що відчула, і який потенціал у нас є. Якщо ти боїшся це прийняти — залишайся тут. Але я зробила свій вибір. Вона навчить мене краще розуміти мої сили і те, що ми можемо зробити разом. Якщо ти не можеш це прийняти —

знову

стаєш мені на заваді.

У його голові промайнула думка. Він не знав, як довго вони будуть ув'язнені в Мейрінісі, але був упевнений, що чим більше часу Езміра проведе зі своєю сестрою, тим далі вона віддалиться від нього. Він також знав, що чим більше він буде тиснути на неї зараз, тим менше він дізнається.

Їхні стосунки були крихкими — занадто крихкими, щоб він ризикував підштовхнути її до краю.

Вона обернулася на п’ятах і вже прямувала до дверей, але він простягнув руку і схопив її за зап’ястя.

— Якщо ти тренуватимешся з нею, то тренуйся і зі мною, — прошепотів він, дивлячись їй в очі, коли вона обернулася до нього. — Ти можеш думати, що робиш вибір, але це місце… воно вибирає за тебе. Не дозволяй йому.

Езміра вирвала руку з його хватки і зробила загрозливий крок у його бік.

— Що ти маєш на увазі,

тренуватися

з тобою? Наша магія протилежна, і ти не можеш використовувати свою тут. Вони вважають тебе смертним, пам'ятаєш?

Він знизав плечима.

— Хто казав про магію? Ми не будемо тренуватися з нею. Як показав час, ти занадто покладаєшся на свою. Тут є велсініт, і ми досі не розуміємо, як і навіщо він працює. Якщо ти хочеш мандрувати з давно втраченою сестрою, я б хотів, щоб ти вміла захищатися.

— Не знала, що моє благополуччя тебе турбує.

Її зухвала інтонація змусила його посміхнутися.

Ось вона, та сама запальна натура

.