Страница 123 из 199
Дрейвін поглянув на книгу в своїх руках, думаючи, що знання, на які він натрапив, небезпечні, а може, навіть смертельні. Він повернувся до пюпітру і поклав книгу назад, молячись, щоб вона була на місці, коли він повернеться з Езмірою.
Він вислизнув із бібліотеки в коридор, намагаючись не шуміти, прислухаючись, чи нікого немає поблизу. Але щойно він обійшов ріг, з’явилися двоє вартових, перекривши йому дорогу.
— А, ось ви де, — сказав Азеріан, намагаючись надати голосу фальшивої веселості. — Ви повинні негайно повернутися до своїх покоїв.
Удаючи здивування, Дрейвін підняв брову, а полум'я на кінчиках його пальців затанцювало, просячи про використання.
— Щось сталося?
Обличчя другого вартового напружилося, але він змусив себе ввічливо кивнути.
— Це для вашої безпеки. У цій частині замку ми відчули... структурні коливання. Вони трапляються час від часу після затоплення. Ми проводимо розслідування, щоб переконатися, що коридори безпечні.
Він тримав їхні погляди, зберігаючи вираз здивування та невимушеної зацікавленості.
— То це не моя уява?
Очі першого вартового блиснули, і він видав скуту, обережну посмішку.
— Запевняю вас, все під контролем, але для вашої безпеки краще повернутися до своїх покоїв, доки події не вщухнуть.
— Події? — повторив Дрейвін, дозволивши голосу злегка виказати допитливість.
— Нічого, про що вам варто турбуватися, — обличчя Азеріана залишалося байдужим. — Як він сказав, це для вашої безпеки.
Невідомий вартовий агресивно схопив Дрейвіна за руку і потягнув, намагаючись відвести його до його покоїв.
Ні за що в світі.
Дрейвін рвучко висмикнувся з його хватки, але в ту ж мить у його долоні спалахнуло маленьке полум’я, торкнувшись шкіри чоловіка.
— Чорт! — закричав вартовий від болю.
Дрейвін заплющив очі, проклинаючи себе, а серце билося як скажене. Коли він розплющив очі, його погляд впав на пухирчасту, обпалену шкіру на передпліччі чоловіка — відбиток Дрейвінової долоні.
«Чорт» —
це було вдале слово.
Двоє вартових миттю вихопили зброю, погляди їхні металися між Дрейвіном і опіком.
— Покажи руки! — гримнув Азеріан. — Негайно!
Дрейвін виставив перед собою долоні. Він був єдиним відомим володарем вогню в усьому Раймеллі, тож він молився самому Айрі, аби ці чоловіки прийняли його дотик за щось інше.
Азеріан схопив Дрейвіна за зап'ястя, перевернув руку, провів подушечками пальців по долоні.
— Не гаряча. — Вони зустрілися поглядами, і він відступив на крок, вказавши на руку свого солдата. — Чому це щойно сталося?
— Не знаю, — збрехав Дрейвін, стискаючи зуби, а кулаки тремтіли біля боків, бо його гнів продовжував зростати.
— Ти володієш магією! — крикнув охоронець.
—
Ні
, не володію, — різко відповів Дрейвін, викрививши губи, і подумав, чи не перетворити їх обох на попіл.
Але тоді йому довелося б тікати. А він не знав, де була Езміра і чи покарають її за його вчинок.
— Я нікуди не піду, поки ви не скажете мені, де вона.
— Місцеперебування наших королев не твоя справа, — різко відрізав Азеріан, притискаючи кінчик списа до грудей Дрейвіна.
Дрейвін підняв руки в знак удаваної капітуляції.
— Мені байдуже, де Серіна. Я хочу переконатися, що жінка, з якою я прибув, у безпеці. Де
Езміра
?
На обличчі Азеріана з'явилася жорстока посмішка, і він опустив спис.
— Як я вже сказав, сер Дрейвіне... місцезнаходження
наших
королев
не ваша справа.
Тоді Дрейвін зрозумів, що він мав на увазі множину. Вони вважали Езміру втраченою королевою.
— Проклятий Айра! — прокляття вирвалося з його горла.
— Не вимовляй це ім'я тут! — гримнув Азеріан, і від нього ніби випромінювалася дивна аура, що змусила Дрейвіна зморщити брови. — А тепер або підеш із нами до своїх покоїв, або знову повернешся до підземелля. Особливо після цього маленького інциденту, — він кивнув на обпалену руку свого підлеглого, з якої ще підіймалася пара.
Дрейвін розумів, що Азеріан практично благав його знову оступитися, щоб закинути його за ґрати, але він не хотів давати чоловікові такого задоволення. Хоч пальці й пекло від бажання підпалити цього чоловіка й дивитися, як він згорає.
Дрейвін вказав на коридор.
— Після вас.
Намагаючись вимучити посмішку, він дозволив провести себе, але в голові оберталися всі слова вартових.
Вони щось приховували —
всі до одного
— і, здавалося, що тремтіння було лише початком.
Кілька годин по тому Дрейвін міркував над усім, що побачив і почув.
Мотиви Серіни, брехня вартових, тремтіння — він знав, що це місце не таке, яким воно здавалося за останні два дні. Він також не був упевнений, чи варто розповідати Езмірі про те, як він обпік руку того чоловіка. Його не кинули назад у підземелля, мабуть, все ще вірячи, що він не володіє магією. Напевно, щось уже сталося б, якби вони знали, що він бреше.
Раптом двері з гуркотом відчинилися. Серце Дрейвіна підскочило до горла, коли він побачив Езміру, що стояла там, задихаючись і широко розплющивши очі. Її волосся було розпатланим, а обличчя почервоніло, наче вона бігла сюди щодуху.
Кожен м'яз Дрейвіна напружився.
— Що сталося? Все гаразд?!
Не звертаючи уваги на його слова, вона зачинила за собою двері, а в її очах вирувала буря.
— Нам треба поговорити. Ти не повіриш, що щойно сталося і де я була.
Він вивчав її, намагаючись розібрати емоції, що миготіли в її погляді.
— Ну, викладай, Блеквуд, — сказав він, намагаючись зберегти нейтральний тон, хоча в шлунку у нього зав'язався вузол.
Вона підняла брову, почувши своє прізвище, і кинулася до нього, сукня розвівалася за нею.
— Ти це відчув?! Не розумію, як можна було не відчути.
— Тремтіння?
— Ага! — майже вигукнула вона, на обличчі з’явився дивний вираз збудження, якого він ніколи не бачив. Вона вже не здавалася обережною, напруженою жінкою, яку він знав, а була зовсім іншою — легшою. — Ми це зробили, — сказала вона майже з повагою, ніби не вірячи власним словам. — Ці тремтіння —
ця сила
— то були ми. Серіна і я.
Дрейвін пильно дивився на неї.
— Тобто, об’єднана сила?
— Ага! — вигукнула вона, обійшовши його і впавши на ліжко, розкинувши волосся в усі боки.
Він обережно підійшов до неї.
— Де ти була? Що сталося?
Якщо вона була така схвильована, він не знав, чи варто розповідати їй про те, що сталося в бібліотеці.