Страница 122 из 199
Глава 60
РОЗДІЛ 49
ДРЕЙВІН
Дрейвін дивився, як Езміра добровільно пішла з Серіною, але навіть він розумів, що вона не мала вибору. Ймовірно, вона почувалася тут такою ж полоненою, як і він. Дрейвін не міг позбутися відчуття, що королева глибин хоче щось від Езміри. Він не повірив у її нісенітниці про «загублену сестру» і сподівався знайти відповідь десь у замку.
Коли він помітив, що залишився сам, допитливість і підозра змусили його блукати замком у пошуках чогось, що могло б допомогти йому втекти. Кожен коридор фортеці вів до чергового повороту, аж поки він нарешті не натрапив на вишукані подвійні двері.
Дрейвін оглянув обидва кінці коридору і зрозумів, що не бачить жодного вартового. Це здалося йому дивним, але він не був звиклий до життя тут, внизу. Можливо, для Мейрінісу, що був таким малим, це й нормально — адже навряд чи хтось колись наважувався суперечити його королеві.
Двері були важкими, укріплені позолочим коралом і мушлями, і з сильним поштовхом вони скрипнули і відчинилися. Його очі розширилися, коли він увійшов у величезну бібліотеку, яка могла змагатися з бібліотеками будь-якого іншого королівства — навіть його власного.
Кімната простягалася без кінця, а полиці здіймалися вгору, в ідеальних рядах, заповнені сувоями, книгами в шкіряних палітурках і дивними артефактами, що мерехтіли в тьмяному світлі мерсвіту, яке просочувалося крізь вітражні вікна.
— Проклятий Айра, — прошепотів Дрейвін, і його кроки відлунювали у величезній залі.
Дивна тиша заповнила кімнату, і здавалося, ніби ніхто не ступав сюди роками, а то й століттями. Він замислився, скільки інформації ховалося тут, втраченої для королівств нагорі.
Проводячи пальцем по запиленій полиці, його погляд зупинився на книзі, що лежала на пюпітрі біля дальнього вікна. Він нахмурився і підійшов до неї. Книга була товстою і старовинною на вигляд, а обкладинка гладенька, наче полірований камінь. Назва була написана мовою, якої він не розумів, але вона здалася йому дивно знайомою.
Руни
, зрозумів він. Усе тут зводилося до тих самих знаків, що вкривали її тіло.
Дрейвін взяв книгу, підійшов до найближчого столу, сів за ним і обережно перегорнув сторінки. Пожовклий пергамент був вкритий діаграмами та текстом, що розповідав про ритуали, давні легенди і історію давно загубленого місця.
Мейрініс
. Він провів пальцями по складному малюнку королівства, яке колись стояло гордо над водою, на південь від Лефайріну.
Деякі сторінки були настільки вицвілі, що він не міг розібрати жодного слова, хоча зображення, що супроводжували текст, показували, як місто занурюється в глибини. Чим далі він гортав книгу, тим темнішим ставало чорнило, ніби воно було свіжим. Проглядаючи сторінки, він зрозумів, що вони описували поступову трансформацію його народу — смертних, у яких тепер з тіла стирчали плавники.
Перегорнувши сторінку, він натрапив на розділ, присвячений стародавнім правителям — королям і королевам Мейрінісу. І там, ретельно промальованим, було обличчя жінки, яка переслідувала його у снах і наяву.
Вона виглядала безвіковою, а її погляд проймав навіть крізь папір. На наступній сторінці — ще один портрет, їй під стать.
Езміра
і
Серіна
.
Його щелепа стиснулася, підозра поглибилася. Вона не розповіла йому всього. Як вони могли мати її портрет у давно забутій бібліотеці? Езміра була тут — вона
мусила
бути. Хоча її брехня була дуже переконливою. Та ця книга була для нього марною, бо він, чорт забирай, не вмів її читати, а він не довіряв нікому настільки, щоб попросити перекласти.
Дрейвін розчаровано зачинив книгу.
Ледь відчутний трепет пробіг по підлозі, і тиша в бібліотеці раптом стала зловісною. Він підвів голову і озирнувся по кімнаті. Спершу він подумав, що це просто уява, та полиці почали тремтіти, сувої з гуркотом спадали додолу, а люстри гойдалися, дзенькаючи підвісками.
Що, в ім'я всіх богів?!
Він витягнув шию, оглядаючись на всі боки, спостерігаючи, як кімната руйнується під дією невидимих сил.
Тремтіння посилювалося, прокочуючись по стінах і підлозі, ніби щось величезне і древнє прокидалося. Він встав, тримаючись за найближчу полицю, але інстинкти підказували, що це не звичайний землетрус.
Його погляд кинувся до дверей, де символи, викарбувані на дереві, здавалися слабко світитися, реагуючи на пульс енергії, що наповнював повітря.
Неприємне відчуття охопило його розум.
— Чорт. Езміро!
Він не знав, де вона, але розумів, що з нею щось сталося. Це нагадувало те, що було в печері, коли магія цілком підпорядкувала її тіло. Вона ставала лише судиною для цієї сили.
Дрейвін побіг до дверей, щоб знайти її. Потім, так само раптово, як і почалося, тремтіння сповільнилося й зникло. Бібліотека знову занурилася в моторошну тишу, змусивши його завагатися. У повітрі витав пил, а на підлозі лежали розкидані книги. Він залишався напруженим, все ще стискаючи в руці книгу, яку витягнув з пюпітру, і серце билося в грудях, коли він озирався навколо.
У залі пролунали голоси, і його увага знову повернулася до дверей, від яких він був лише за кілька кроків. Він побіг до найближчого ряду полиць і сховався, піт стікав по його спині від непереборного відчуття, що він опинився в місці, де його не хотіли бачити.
Двері скрипнули, відкриваючись, і Дрейвін визирнув з-за полиць, щоб краще роздивитися. Він побачив, як Азеріан і ще один вартовий увірвалися в приміщення. Вони шукали щось — або когось.
— Його тут, здається, немає, — сказав вартовий. — Але від поштовхів тут все перевернуто.
Азеріан гнівно видихнув.
— Знайдіть його. Тепер, коли ми знаємо, що все спрацює, я не хочу, щоб він блукав без нагляду. Він зник із великої зали, перш ніж ми встигли побачити, куди він пішов. Він має думати, що може ходити куди завгодно, тож діємо тихо. Нам не потрібно, щоб щось завадило Серіні. Це надзвичайно важливо.
У грудях Дрейвіна закипіло низьке гарчання. Він
знав
, що королева бреше, і тепер мав на це доказ. Тепер йому потрібно було з’ясувати, чи Езміра в цьому замішана.
Азеріан ще раз оглянув кімнату.
— І знайдіть когось, хто прибере тут, коли знайдете його. Я хочу, щоб усі фоліанти й книги були на місці.
І з цими словами він розвернувся і вибіг із бібліотеки, а вартовий пішов за ним.