Страница 120 из 199
тут, поки її батько гниє в камері навіки. Вона не зробить цього з ним, ніколи — хай навіть і прагне зрозуміти, чим може стати цей світ для неї.
Серіна озирнулася на фонтан.
— Виживання має свою ціну. Ми відрізані від поверхні вже багато поколінь. Смертні серед нас мутували, їхня шкіра з роками перетворилася на луску, а життя зберігає магічний купол.
Мабуть, тому вона не впізнала місцевих істот. Вони були невідомі у світі нагорі, створені глибинами, до яких були засуджені.
— Ті, хто були корінними мешканцями Мейрінісу, вижили, як і раніше, звикнувши до безодні, яка тепер стала нашим домом, — продовжила Серіна, вириваючи Езміру з її думок. — Наша сила може бути великою, але вона обмежена цим місцем. І ми більше не хочемо залишатися в глибинах. Ось тут і з’являєшся
ти
.
Езміра моргнула, відчуваючи, як слова королеви стискають її, мов невидима сітка.
— Що ти маєш на увазі?
Очі Серіни засяяли, вона схрестила руки за спиною і зробила крок до Езміри.
— Ти — важлива частина спадщини цього королівства, частина пазла, якої нам бракувало. Твої сили, звільнені від кайданів, можуть визволити нас.
Езміра застигла на місці, серце билося в шаленому ритмі.
Сестра схопила її за руки і ніжно стиснула, перш ніж продовжити.
— Ти
— ключ до розірвання наших кайданів.
Погляд Езміри став суворим, брови зсунулися, і вона вирвала руки з рук Серіни.
— Вибач, але це неможливо.
— А чому ти так думаєш? — Серіна з цікавістю нахилила голову набік.
— Мої сили, хоч і відрізняються від тих, що над поверхнею, але збігаються лише з силами моря.
— Це неправда. У Мейрінісі, крім мене, немає нікого, чиї сили збігаються з твоїми. І навіть я можу відрізнятися від тебе.
Очі Езміри тривожно заблищали, погляд не міг зупинитися на чомусь одному, думки вирували у вихорі.
— Як таке взагалі можливо?.. — прошепотіла вона.
Серіна посміхнулася, хоча її посмішка була холодною, майже розважливою.
— О, люба сестро.
Все
можливо. Мейрініс — достатній тому доказ. Ми дослідимо твої здібності, і, можливо, знайдемо надію на виживання нашого народу.
Неспокій, цікавість і навіть іскра надії боролися в Езмірі, хоча внутрішній голос попереджав її, кричачи, що це не правильно.
— Виживання? — тихо запитала вона. — Чому виживання королівства залежить від моїх сил, якщо ти володієш такими самими?
Посмішка Серіни зникла, а очі гостро звузилися.
— Наше королівство завжди було єдиним цілим з морем. Але ми були приречені на таке існування, яке не дозволяє нам процвітати, а лише задихатися, відрізані від решти світу. Їжі мало, і вже багато років у нас киплять пристрасті. Те, що колись було домом, тепер стало в’язницею. Я вірю, сестро, що об’єднавши наші сили, ми нарешті зможемо повернути його на поверхню. Підняти Мейрініс із глибин, звільнити від прокляття богів.
Їжі мало
. Вони голодували тут, так само, як ті, що жили на вулицях Лефайріну — тільки їхній правитель дбав про них.
Серіна
дбала про свій народ, на відміну від короля Роу.
Езміра важко ковтнула, горло стиснулося, коли вона усвідомила все.
— Хіба це не буде викликом богам, які помістили вас сюди?
Серіна підняла брови.
— Ти боїшся прихованих богів?
— Каліпсо і Нейріса зникли так само давно, як і Мейрініс. Якщо це були інші боги, які…
— Каліпсо і Нейріса не зникли, — перервала її Серіна. — Вони просто прив'язані до цього прокляття, так само як і ми.
Езміра роззявила рота.
— Вони живі?
— Так, — відповіла вона, пом’якшивши погляд. — Ти так багато чого не знаєш, Езміро. Про наше королівство розповідали стільки брехні. Правда загубилася в знищених текстах, а брехня шепотілася над хвилями. Але тепер, коли ми нарешті возз’єдналися, ми можемо вивести нашу правду на світло.
— Нашу правду, — повторила Езміра, хоча це було більше питанням, ніж твердженням.
Серіна знову простягнула руку до Езміри. Тепло долоні сестри на її руці викликало дивне відчуття, і вона не могла заперечити раптовий приплив сили, що пробіг по її тілу, коли їхні пальці переплелися. Це було схоже на блискавку, що пробігла по шкірі.
— Можливо, ти почуваєшся тут чужою, ніби потрапила в світ, який тобі не належить. Але наша сила призначена бути об’єднаною, — сказала Серіна. — Поодинці жодна з нас не зможе підняти Мейрініс із глибин. Це потребує неймовірної сили, яку ніхто не здатен витримати сам. Але разом… разом ми можемо розірвати кайдани, що тримають нас.
Сирена всередині неї замуркотіла, злякавши її.
Езміра завжди вірила, що в ній ховається чудовисько, але пояснювала це тим, що світ зробив із неї — тим, що батько перетворив її на знаряддя. Та дізнатися, що вона може бути чимось
більшим
, запалило іскру надії в її грудях, ніби слова незнайомки скинули з неї тягар, який вона несла століттями.
Королева підійшла ближче, її золотисте хвилясте волосся колихалися в такт її рухам.
— Разом ми можемо покласти край нашому вигнанню. Ми навчимося користуватися своєю магією. І завдяки цій силі Мейрініс знову підніметься. А рівновага в королівстві буде відновлена.
Разом
. Це слово було для неї чужим. Проживши все життя в ізоляції, вона нарешті зустріла когось, хто її розумів — розумів цю темну самотність.
Серіна обійшла чашу Покров Видінь і зустрілася поглядом з Езмірою, на обличчях обох з’явилися однакові посмішки. Королева простягнула руку і тримала її над водою.
— Що скажеш, Езміро Айресс… — Використання королівського прізвища, приєднаного до її імені, пронизало її тіло, ніби замінивши
Блеквуд
, це стерло все, що вона зробила за кілька життів. Всі її злі вчинки і гріхи. — Ти допоможеш мені врятувати наш народ?
Езміра затримала погляд на Серіні, відчуваючи, що в ту мить, коли вона погодиться, нічого вже не буде так, як раніше.
Те, що спочатку було місією з порятунку батька, раптом перетворилося на щось набагато більше — пошук своєї ідентичності та відповідей на всі питання, які вона коли-небудь задавала.
Вона простягнула руку і підняла її над водою поруч із сестрою.
— Ага, — прошепотіла Езміра.
Її очі спалахнули, коли їхні руки зустрілися. Між ними знову промайнула хвиля енергії, потужна і невблаганна. У повітрі затріщала блискавка, і іскри енергії прострілили кімнату, пронизуючи стіни, підлогу і навіть каміння.