Привид під припливами

Глава 59

РОЗДІЛ 48

ЕЗМІРА

Їхні кроки луною відбивалися в коридорах замку, поки Серіна вела Езміру звивистими переходами. Напруга, що виникла за сніданком, усе ще тремтіла в повітрі, і та йшла на крок позаду, мовчки. Езміра оглядала нескінченні витончені різьблення та фрески на стінах, намагаючись скласти з них історію Мейрінісу.

— Ти можеш задавати мені питання, — нарешті порушила напружену тишу Серіна. Вона повернулася до Езміри, її золоті хвилі волосся спадали на плечі. — Вибач, якщо я не була така ввічлива до твого супутника, як слід. Просто...

— Він чужинець, — закінчила за неї Езміра, не відриваючи погляду від стін, повз які вони проходили.

Серіна прочистила горло.

— Так. Ми просто... так довго були тут самі, і довіряти незнайомцям не дуже легко. Ми навіть не

знаємо

нікого, крім нього. З моменту затоплення тут були тільки ми.

— А як же я? — Езміра зупинилася, змусивши Серіну зробити те саме. — Ти знаєш мене не більше, ніж його.

Погляд Серіни пом'якшав.

— Але я знаю. Ти моя сестра.

— Ага, але кров не означає, що ти знаєш, хто я.

І це була правда — Езміра усвідомила, що вона не знала про Серіну абсолютно нічого. Ні її справжніх мотивів, ні того, яка вона за зачиненими дверима, нічого, окрім образу королеви, яку бачила останню добу.

Серіна посміхнулася, перш ніж продовжити прогулянку, змушуючи її йти за собою.

Езміру різко зачепила така байдужа відсіч, і роздратування закрутилося в грудях.

— А що як я — огидна істота, яка скоїла безліч мерзенних вчинків?

Це не була брехня — насправді, це було, мабуть, найправдивіше, що вона сказала з моменту їхньої зустрічі.

— Що б ти не зробила, тобі це пробачили, коли ти прибула до Мейрінісу.

На чолі Езміри з’явилася зморшка.

— З усією повагою, Серіно, ти не знаєш, що я зробила. І, на жаль, я цілком впевнена, що багато з того вважається непростимим.

— Ми всі робимо щось, щоб вижити, — зізналася Серіна, не обертаючись до неї.

І з цими словами між ними знову запала тиша.

Коли вони піднімалися по гвинтових сходах, стіни, здавалося, змінювалися. Світла ставало менше, а прохолодне повітря ніжно торкалося шкіри. Вони піднімалися все вище і вище, аж поки королева не відчинила вишукано різьблені двері, за якими відкрилася величезна кругла кімната, що змусила Езміру зупинитися.

Перше, що привернуло її увагу, була цегляна кладка — стіни вежі були з темно-сірого каменю, що ледь мерехтів у тьмяному світлі морських ламп. Величезні вікна тягнулися від підлоги до самої стелі, відкриваючи безперервний краєвид Мейрінісу й океану за межами купола — безкраїх синіх вод, що розливалися в усі боки.

Це було одночасно захоплююче і тривожно.

У центрі зали стояла чаша, подібної до якої вона ще ніколи не бачила. Навіть звідти, з порога, було видно, що вода в ній нерухома, мов рідке скло, і досконало відбиває кімнату, немов дзеркало.

— Це, — почала Серіна, входячи, — одна з найстаріших кімнат у королівстві. Вона священна для нашої родини. — Серіна повільно наблизилася до неї, злегка торкаючи пальцями поверхні води. — Бачу, це вже привернуло твою увагу.

Езміра нарешті зробила крок у кімнату, витягнувши шию, щоб оглянути стіни, і нарешті зупинила погляд на чарівній чаші в центрі.

— Я відчуваю тут магію. Вона пульсує, тисне на мою шкіру. — Вона вказала на чашу із нерухомою водою, біля якої стояла її сестра. — Це через це?

Ледь чутний гул пролунав у кожній жилці її тіла.

— Ми називаємо це Покровом Видінь. Вона показує правду, коли ти її потребуєш; брехню, коли ти її прагнеш, і все, що між ними.

Брехню

. Це слово просочилося в Езміру, і в животі зав’язалися тугі вузли. Вона гадки не мала, чи не скористалася Серіна цим уже тієї ж миті, коли їх із Дрейвіном відвели в їхні покої вчора ввечері.

Серіна продовжувала, не відриваючи погляду від води.

— Колись наше королівство процвітало над поверхнею, це була багата земля, сповнена життя і сили. Але, як і всі могутні імперії, ми мали ворогів.

Езміра не могла знайти слів, занадто занурившись в історію, яку, як вона відчувала, сестра ось-ось їй розкриє. Історію, якої вона прагнула більше за все на світі. Історію

себе

і свого походження.

Королева підняла очі й подивилася на неї.

— Боги повернулися проти нас. Наша сила здавалася занадто великою, занадто небезпечною. І тому нас скинули, втопили тими ж силами, що створили цей світ і його чотири території. Наше королівство зникло під водою, поховане в тиші та темряві.

По спині Езміри пробіг крижаний холод.

— І тому Каліпсо та Нейріса покинули своїх дітей? Вони вважали нас занадто могутніми?

Тепло зникло з очей Серіни, які раптом стали холодними.

— Хіба я казала, що нас зрадили наші власні богині? — Її голова злегка схилилася набік у виклику, і подібність до самої Езміри була такою разючою, що та аж затримала подих, ніби дивилася у дзеркало.

— Ти кажеш, що інші боги зрадили наших, і тим самим зруйнували Мейрініс? — запитала Езміра.

Серіна підійшла до неї і закрутила пасмо темного волосся Езміри навколо пальця.

— Я знала, що ти швидко зрозумієш.

Езміра скривила губи, і від гніву її ікла вислизнули, але очі Серіни лише спалахнули від задоволення.

— Чому вони це зробили? У королівстві був баланс, — сказала Езміра.

Вона не могла придумати причину, чому боги зрадили один одного. Якщо вони прагнули більшої влади, чому решта не повстали проти них? І чому вони всі ховаються за завісою? Приходячи на допомогу своєму народу лише тоді, коли до їхніх храмів приносять жертви.

У королівстві вірили, що боги повинні залишатися прихованими — невидимими і недоторканними — щоб уникнути нової трагедії, подібної до зникнення Каліпсо і Нейріси. Але тепер вона ставила під сумнів усе, що говорила історія королівства.

— Сила протистоїть силі. Однак зради богів не вистачило, щоб знищити нас. Ми пристосувалися і вижили.

Наша

магія —

твоя

магія — глибша за все в Раймеллі, бо вона є самим морем. — Вона замовкла, дивлячись на Езміру. — Ми знайшли своє місце тут, під хвилями, де жоден ворог ніколи не зможе нас дістати.

Езміра ковтнула, відчайдушно намагаючись усвідомити все, що відкрила їй королева цього підводного світу.

— І тут ти хочеш залишитися? Тут ти хочеш, щоб

я

залишилася з тобою?

Вона боялася відповіді, бо відчувала, що знає, якою вона буде. Езміра ніколи не зможе залишитися тут,

жити