Страница 118 из 199
— Я кажу, що нам і так вистачає проблем, аби ще й вони вирішили, що ти — ідеальна маленька принцеса, якою вони намагаються тебе виставити. Вони використають це проти тебе. Я не довіряю нікому з них. Особливо твоїй «сестрі».
Те, як він сказав
«сестрі»
, дало зрозуміти, що він ані на мить не вірить у це.
Вага його слів лягла на Езміру, і вона на мить замислилася над ними. Але перш ніж встигла відповісти, його погляд затримався на ній надто довго — у ньому промайнуло щось майже власницьке.
Вона не вперше помітила, як він дивиться на неї, як напружується, коли зустрічається з її поглядом.
— Не розслабляйся. Я не хочу, щоб ти сприймала це як щось, чим це не є, — додав він трохи грубішим голосом, ніби попереджаючи не тільки її, а й самого себе.
Вона зітхнула, звузивши очі, і він ледь посміхнувся.
— Ага.
Вони продовжили йти, напруга між ними була відчутною, аж поки не дійшли до величних дверей їдальні. Двоє вартових, одягнені в блискучі обладунки, схожі на луску, без слів відчинили двері, відкривши перед ними величний сніданок.
Кімната була ще більш вишуканою, ніж вона пам'ятала з минулої ночі: довгий стіл, на якому було достатньо їжі, щоб нагодувати всю її команду — фрукти, яких вона ніколи раніше не бачила, тарілки з красиво розкладеними морепродуктами, і чашки, наповнені чимось, що блищало, як рідке золото.
Серіна сиділа на чолі столу. Її очі блищали, коли вони увійшли, а на губах грала м'яка посмішка.
— А, ви тут. Доброго ранку, — привіталася вона м'яким голосом. — Будь ласка, сідайте. Нам є про що поговорити.
Езміра і Дрейвін мовчки сіли на свої місця, і слуги королеви одразу почали їх обслуговувати. Езміра стримала глузливу посмішку, згадавши, що має грати свою роль.
Серіна склала руки, поглядаючи то на неї, то на Дрейвіна.
— Сподіваюся, ви добре спали?
— Бували й кращі ночі, — пробурмотів Дрейвін, що викликало раптове хихикання Езміри. Вона штовхнула його ногою під столом, намагаючись стримати сміх.
Посмішка Серіни не зникла, хоча її очі трохи зщурились.
— Прошу вибачення, що мій палац не такий, до якого ви звикли на своєму кораблі, сер Дрейвіне. — Вона замовкла, дивлячись на нього з-під оленячих очей. — Можливо, ви могли б перепочити, поки я заберу Езміру.
У грудях Дрейвіна закипіло щось схоже на тихе гарчання.
— А куди ви її заберете?
Езміра ледь помітно нахилила голову вбік, здивована його раптовою надмірною захисністю — ніби вона не була такою ж могутньою, як і він.
Серіна зробила ковток бульбашкової золотистої рідини у своєму келиху, перш ніж сказати:
— Не думаю, що це потрібно знати звичайному моряку. Однак запевняю вас, вона в надійних руках.
Езмірі зовсім не сподобалося, як вони обговорюють її, наче якийсь план без її згоди. Її губи злегка вигнулись у зневажливій гримасі.
— А що саме передбачають ці плани?
Серіна звернула на неї всю свою увагу.
— Сьогодні ми будемо вивчати твою магію, і ти дізнаєшся більше про Мейрініс. Звичайно, якщо ти цього бажаєш.
Езміра моргнула.
— Що це означає?
Королева відкинулася на спинку крісла.
— Ми з тобою пов’язані, маємо унікальний зв’язок із цим королівством і його магією. Але ми ще багато чого не знаємо про твій потенціал. У мене є… способи дослідити це, допомогти тобі розкрити те, що дрімає в тобі. Я єдина з Мейрінісом від нашого народження, а ти була понад поверхнею. Я хочу побачити, яку силу ти маєш.
— Ви вважаєте, що в ній є ще
більше
сили? — перепитав Дрейвін, піднявши брову й зустрівши погляд Езміри, яка припустила, що виглядає зараз так само розгублено, як і він.
— Що ти маєш на увазі, кажучи, що маєш способи це виявити? — запитала вона.
— Не бійся, — легковажно відповіла Серіна, хоча її тон аж ніяк не був заспокійливим. — З часом ми дізнаємося, наскільки ти насправді сильна. Але для цього потрібна довіра.
З часом
. Це було те, чого вона точно не мала.
Езміра знову швидко обмінялася поглядами з Дрейвіном, відчуваючи, як його неспокій пульсує поруч. Вони обоє знали, що
довіра
— це слово, яке має велике значення для них обох, і ніхто з них не давав її просто так.
Серіна, мабуть, відчула, про що вона думає.
— Тобі нічого боятися. Ми пов’язані однією кров’ю. Я не маю жодного приводу завдавати тобі шкоди. Навпаки, я дуже хочу, щоб ти розкрила свій справжній потенціал.
Її слова були солодкими, але залишили гіркий присмак у роті Езміри. Усе в цьому житті було грою — політика, влада, маніпуляції — і вона завжди була чиїмось пішаком. Але наразі їй не залишалося нічого іншого, окрім як грати за правилами, тримати карти при собі і чекати на слушний момент.
Езміра відкусила шматочок дивного фрукта на тарілці і відкинулася на спинку стільця, дивлячись на свою сестру-близнючку.
— Ну, якщо в мені є ще якісь сили, то, мабуть, найкраще буде дослідити їх там, де вони виникли, — обережно сказала вона, не відриваючи погляду від сестри.
— Я так рада, що ми згодні, Езміро, — відповіла Серіна, граціозно встаючи зі свого місця. — Мейрініс завжди процвітав завдяки єдності. А розділені ми, зрештою, гинемо.
Розділені ми гинемо.
Ці слова закарбувалися в її свідомості, і вона не могла не думати, що вони мають глибше значення.
Дрейвiн доторкнувся до коліна Езміри, і вона завмерла від раптового тепла його дотику. Вона обернулася і зустрілася з його поглядом, і побачила полум'я, що вирувало за його зіницями — мовчазне визнання їхньої спільної підозри.
— Езміро, давай прогуляємося, я покажу тобі ще Мейрініс і відповім на всі твої запитання. — Вона повернулася до Дрейвіна. — А ти намагайся не потрапляти в халепу. Мені не хотілося б витрачати ресурси і тримати тебе під вартою цілодобово. — На її губах з’явилася посмішка, але вона не дійшла до очей.
— Це не буде потрібно, — втрутилася Езміра з легкою ноткою виклику в голосі, що викликало цікавість у її сестри. — Йому можна довіряти.
Вона важко ковтнула, усвідомлюючи вагу своїх слів.
— Чудово, — сказала Серіна і вивела Езміру з кімнати, залишивши Дрейвіна в порожній великій залі замку.