Страница 12 из 199
На її грудях не було чорної кривавої мітки, як у нього. Натомість її шкіру вкрили візерунки, подібні до опіків. Вигадливі спіралі та рунічні знаки тяглися вздовж рук і хребта.
Він провів по них великим пальцем, здивований, що ці знаки не випуклі і не гарячі на дотик. Вони ніби були вкарбовані у її новонароджену шкіру, як чорнило.
— Блеквуд! — Його ім'я лунало в повітрі, розкочуючись по спокійних хвилях.
Він кинув погляд у бік шуму і побачив «Нічного Привида», що плив у їхньому напрямку. У небезпечних відкритих водах — його дерево кольору оніксу і темно-сині вітрила виблискували в місячному світлі.
Поглянувши ще раз на дитину, він відчув, як горло стискає спазм. Перед очима промайнули уривки з того, що він вчинив — і кого зрадив, забравши її. Але справа була вже не лише у викраденні, хоч би навіть це й було частиною плану. Йшлося про її порятунок. А разом із нею — і про порятунок моря.
Коли «Нічний Привид» дістався до них, з нього скинули мотузяну драбину, і він жадібно почав підйом — боячись, що щось інше ще може виринути з глибин і потягти їх назад, у безодню Мейрінісу.