Страница 116 из 199
Атлас поглянув на корабель, спостерігаючи, як вітер легенько розвіває вітрила.
— Я маю підстави вважати, що Дрейвін може бути в небезпеці, і тільки ми з вами про це турбуємося. — Він зробив ще крок уперед, тепер стоячи всього за кілька сантиметрів від Семвелла, височіючи над ним, а тіні кружляли навколо його зап’ясть. — Тож я запитаю тебе ще раз.
Кому
в Лефайріні ви віддані?
— Моєму капітанові, — без вагання відповів Семвелл сильним голосом. — Моя вірність і меч завжди належатимуть капітану і принцу Дрейвіну Роу.
Атлас посміхнувся.
— Як і моя.
Він зробив крок назад, дозволяючи тіням зникнути в долонях.
— Якщо ви збираєтеся взятися за це діло, то маєте знати, у що вплутуєтесь, — звернувся він уже до всіх. — Король оголосив, що пошуки Дрейвіна вважатимуться зрадою, мовляв, він загинув у морі, а будь-які зусилля — марна трата ресурсів. Особисто мені начхати, що сказав король.
Серце Атласа забилося швидше, коли він вимовив ці слова, але в душі він знав, що це правда.
— Мій брат все ще там, і я піду за ним. З вами чи без вас.
Екіпаж обмінявся стурбованими поглядами, але ніхто не промовив ані слова. Їхня вірність Дрейвіну була беззаперечною, та йти проти короля… Це було небезпечно навіть для тих, хто й сам не завжди тримався закону.
Семвелл посміхнувся йому, навіть не потрудившись провести голосування серед своїх людей.
— Як я вже сказав, ми віддані вашому братові. — Він оглянув Атласа з ніг до голови. — І нашому
майбутньому
королю.
Очі Атласа розширилися. Не обов'язково тому, що вони явно ненавиділи короля, а тому, що їхня вірність, безсумнівно, належала Дрейвіну. Він був вдячний братові за те, що той мав таких людей поруч.
— Король Роу щось приховує, і я вірю, що він знає, що сталося з Дрейвіном, і тому намагається приховати все, що з цим пов’язано. Зрештою королівство зрозуміє, що зник принц, другий син чи ні. Я маю намір знайти свого брата і повернути його до Лефайріну живим.
Вперед вийшов чоловік, набагато старший за інших.
— А якщо король дізнається, що ми пішли проти його наказу, нас оголосять зрадниками. Хоча, гадаю, вас це не торкнеться.
— Спокійно, Томмі, — пробурмотів Семвелл.
Атлас подивився на екіпаж, його очі були тверді, як сталь.
— Я візьму на себе повну відповідальність, якщо до того дійде. Але запитайте себе: якби на місці Дрейвіна був хтось із вас, чи він би здався? Чи зупинив би наказ короля його пошуки?
Серед них пролунали смішки.
— Ні, не здався би, — визнав чоловік, Томмі, хитаючи головою. — Дрейвін ніколи не залишав своїх людей.
Настала довга тиша, і лише шум хвиль, що плескалися об причал, заповнював порожнечу. Семвелл повернувся до горизонту, де незабаром мав зійти світанок.
— Коли ми вирушаємо, принце?
Атлас кивнув, відчуваючи полегшення.
— Як тільки корабель буде готовий.
Семвелл тихо засміявся.
— Тоді краще вирушаймо, гаразд? — Навіть не глянувши на Атласа, Семвелл і екіпаж почали підніматися по трапу на корабель.
— Я не розумію..., — крикнув їм Атлас.
—
«Валор» готовий до відплиття?
— Він завжди готовий, — була єдина відповідь, яку він отримав, перш ніж сонце почало підніматися над горизонтом.
Опинившись на борту корабля, Атлас озирнувся на своє королівство, а вітер розвівав його темне волосся навколо обличчя. Погляд впав на замок, на найвищу вежу, де, як він знав, були покої короля. Він скривився, відчуваючи відразу до чоловіка, якого називав
батьком
.
— Ми йдемо, Дрей, — прошепотів він слова, поки вперше самостійно залишав Лефайрін, порушуючи наказ свого короля.