Привид під припливами

Глава 57

РОЗДІЛ 46

АТЛАС

Атлас стояв перед дзеркалом у своїй кімнаті, дивлячись на своє відображення у тьмяному світлі свічки. Його королівське вбрання лежало покинутим на підлозі, замінене на просту, грубо виткану туніку та штани, якими користуються звичайні люди. Нудота підступила, коли він накинув темний плащ, глибоко насунувши каптур на обличчя.

Цієї ночі він уже не був принцом і спадкоємцем Лефайріну. Він був просто братом, який вирішив не підкорятися наказу короля.

Він кілька днів благав батька, вимагаючи відправити кораблі на пошуки Дрейвіна. Але король стояв на своєму, попереджаючи, що акт залишення королівства буде вважатися зрадою за його правління. Інший син був уже втрачений, і він не дозволить своєму спадкоємцю гнатися за ним і наражати своє життя на небезпеку.

Атласу було байдуже. Він ніколи не повірив би, що Дрейвін справді загинув. Без доказів. Його брат все ще був десь там, можливо, сидів на лезі ворога. І якщо ніхто інший не піде, він сам очолить пошуки. Атлас завжди відчував необхідність захищати Дрейвіна з того дня, як померла їхня мати. І він не дозволить факту, що рідко залишав Лефайрін, зупинити себе.

Він повернувся до ліжка і мовчки дивився на свою наречену, яка спала, її груди піднімалися і опускалися під ковдрою. Елоувінн не знала про його плани, і, можливо, розсердиться настільки, що розірве їхні заручини, але це був ризик, на який він був готовий піти.

Атлас тихо підійшов до краю ліжка, ніжно притиснув губи до її чола і відгорнув волосся з її обличчя.

— Пробач мені, — прошепотів він.

І за мить він уже був за дверима своєї кімнати.

Атлас швидко рухався темними коридорами замку, серце билося в грудях з кожним кроком. Місячне світло проникало крізь вікна, розливаючись сріблом по кам'яних коридорах, але він тримався біля стін, де горіли факели. Він дихав неглибоко, пульс прискорювався, коли він озирався через плече, наполовину очікуючи побачити, як за ним женуться вартові.

Він промчав вузькими коридорами, уникаючи головних проходів, де могли стояти вартові. Ще кілька поворотів — і він вийде з королівських покоїв.

Коли він обійшов ріг, його кроки раптом завмерли, і погляд привернуло мигтіння.

— Кудись йдете, Ваша Високість?

У голосі було легке заїкання, що видавало нервозність чоловіка. Атлас обернувся і побачив двох вартових, які виходили з бічного коридору, вже поклавши руки на руків'я мечів.

Полум’яні кулі Айри.

— Ви, блядь, знущаєтеся? — пробурмотів він собі під ніс. — Прогулятися, — відповів Атлас їм невимушено. — Тут дуже задушливо, чи не так?

Вищий вартовий нахмурився.

— О цій порі?

— Ви бачили місяць? — Він вказав на одне з вікон, крізь яке проникало його сріблясте світло. — Сьогодні він дуже гарний.

Нижчий вартовий зітхнув, обмінявшись поглядом із товаришем.

— У нас є накази, принце. Ви знаєте, що не можете піти.

Адреналін хлинув у вени Атласа, і він посміхнувся.

— О? І що саме ви збираєтеся робити?

⁠Обидва вартові занепокоєно переступили з ноги на ногу.

— Якщо ви будете чинити опір, ми будемо змушені...

Атлас не дав йому закінчити.

Смолоскипи затремтіли, і їхнє світло згасло.

Настала темрява, і тіні біля його ніг вибухнули, поглинувши весь коридор. Вартові ледь встигли зреагувати, як чорні щупальця дотягнулися до них.

Один із них задихнувся, коли тінь обвила його руки, міцно стискаючи й відтягуючи назад. Інший вилаявся, вихопив меч, але це було марно — тіні повзли по лезу, поглинаючи його, і дерлися до зап’ясть, наче жива чорнильна рідина.

Вони почали дихати різко і нерівно, панікуючи.

Атлас зробив крок уперед, його темрява тиснула на шкіру, підкоряючись його волі.

— Якщо вам дороге життя, ви нічого не бачили. Мене тут не було.

Вартові борсалися, а щупальця обвивали їхні шиї, не настільки міцно, щоб задушити, — лише достатньо, щоб змусити їх стояти нерухомо, доки він не зникне з поля зору.

Атлас відчув, як шлунок зкрутило, але змусив себе стриматися. Він же не завдавав їм болю. Він міг зробити набагато гірше.

До того ж, який вибір у нього був? Він мав дістатися до Дрейвіна, а ці люди стояли на його шляху лише через наказ його батька.

— Пам’ятайте, кому ви будете служити, коли в Лефайріні буде наступний король, — попередив він, і їхні очі розширилися від прихованої погрози.

Чи будуть вони слухатися свого нинішнього короля, чи їхня вірність перейде до того, хто одного дня одягне корону?

Атлас кинувся бігти, його магія огортала його, наче привид у ночі, і він непомітно прослизнув крізь залишки замку.

Минуло багато років відтоді, як він блукав замком у мертвій тиші ночі з хижим наміром, крадькома нишпорячи, наче колись — пустотливий хлопчисько. Він спостерігав, як все більше вартових, розставлених по всьому замку, переходили в стан підвищеної готовності, відчуваючи, що серед них є хтось або щось, але він легко ухилявся від їхніх поглядів і, нарешті, вислизнув у вікно на кухні для прислуги.

Ніч була тихою, і він швидко рухався темними вулицями, повз галасливі таверни і торгові лавки, аж поки знайомий запах солоної води не наповнив його легені.

Перед ним простягалися доки, примарні в блідому місячному світлі, коли туман повзко насувався, здіймаючись з хвиль.

Наблизившись до корабля свого брата, що стояв у гавані, він помітив невелику групу людей, що зібралися біля трапа. Екіпаж обернувся до нього, і серед них поширилися шепоти здивування та занепокоєння.

Зупинившись перед ними, він почув, як озвався Семвелл:

— Що тут відбувається, принце? Ми просто займаємося своїми справами.

Атлас окинув чоловіків поглядом.

— Як я розумію, від вашого капітана й досі жодних звісток?

— Ви правильно припустили, — відповів він. — Чим ми заслужили таку честь у таку дивну годину?

Атлас нервово зціпив зуби, не знаючи, з чого почати, щоб схилити їх до непослуху королю й відплиття за його наказом.

— Кому належить ваша вірність? — запитав він.

Семвелл і решта екіпажу обмінялися обережними поглядами.

— Лефайріну, принце. Ми віддані короні Лефайріну.

Очі Атласа потемніли, і він зробив крок назустріч екіпажу.

— Кому в Лефайріні?

Суворий погляд Семвелла пом'якшав.

— Ви ж не за наказом короля тут, принце Атлас? — запитав він, випрямивши плечі.

— Ні, не за наказом, — визнав він.

— І що ж привело вас до «Валору», ваша високосте?