Страница 110 из 199
Тільки-но вона вимовила ці слова, двері з усіх боків кімнати відчинилися, і покоївки та камердинери промайнули великою залою з прикритими підносами в руках. Коли вони розставили їх на столі й зняли кришки, відкрився цілий розсип страв — салат із ламінарії, устриці, різотто з морських трав і ще десяток страв, яких Езміра ніколи не бачила, — аж ніс зморщився.
Езміра простягнула руку за ложкою, але Брайар, яка стояла позаду, зойкнула й сама наповнила їй тарілку, від чого в Езміри закипіла кров.
Озирнувшись через плече, вона сказала:
— Брайар, це не потрібно. Я цілком здатна зробити це.
Однак її служниця проігнорувала її, а її погляд здавався благальним, ніби вона просила Езміру погодитися на все.
Вона повернулася до Дрейвіна, який із насупленими бровами колупав виделкою якусь щупальцю. Їхні погляди зустрілися, і вони ледве стримали сміх. Він прикрив рот, удавано чухаючи бороду, щоб ніхто не помітив усмішки.
Езміра нервово совалася на стільці, коліном злегка стукаючи по столу.
Серіна повернулася до неї.
— Езміро, нам цікаво дізнатися більше про те, як ви обоє потрапили до Мейрініса. І як вам вдалося вижити.
Останнє прозвучало особливо, бо погляд королеви ковзнув до Езміри, а потім зупинився на Дрейвіні. Рада теж насторожилася. Їм були потрібні не лише ввічливі відповіді — вони хотіли правди.
Дрейвін відкинувся на спинку стільця, спокійний і зібраний, як завжди, явно звиклий до таких ситуацій, на відміну від Езміри.
— Наші шляхи перетнулися в... не найкращих обставинах, — почав він плавно, ніби розповідаючи звичайну історію.
Один із членів ради, літній чоловік із сиво-сірим волоссям, нахилився вперед.
— І які ж це були обставини?
Саме в цей момент Езміра вирішила тримати все в таємниці. Принаймні поки що. Вони не знали цих людей і перебували в чужому світі, за багато кілометрів під водою. Вона хотіла дізнатися більше про ту, яка назвала її «сестрою», але бажання повернутися на поверхню було набагато сильнішим.
— Ну? — втрутився інший чоловік, коли жоден з них не відповів досить швидко.
Дрейвін дивився на неї, чекаючи відповіді, ніби відчував, що щось не так.
Езміра прикусила нижню губу під його поглядом, стримуючи бажання сказати щось саркастичне, але вона знала, що не може дозволити собі необережності. Натомість вона змусила себе зустріти погляди членів ради.
— Корабельна аварія, — сказала вона рівним голосом. — Його корабель затонув недалеко від маленького острова, і я врятувала його від утоплення.
Навколо столу пролунав зацікавлений гомін, члени ради обмінялися поглядами. Вираз обличчя Серіни не змінився, хоча Езміра відчувала, що та зважує кожне слово, і вона замислилася, чи не відчуває та її брехню.
Погляд Дрейвіна палив їй щоку. Вони не обговорювали план — не мали часу. А тепер їм доведеться погоджуватися з усім, що скажуть тут і зараз.
— А чому ти був у таких південних водах, Дрейвіне? — запитала Серіна.
Його погляд не відривався від Езміри.
— Я просто торговий моряк, досліджував нові води, ось і все, — відповів він. — Потрапив у течію.
— І що ти сподівався знайти у водах, які не були досліджені сотні років? — запитала Серіна, кидаючи йому виклик.
Він трохи нахилив голову, вдаючи байдужість.
— Скажімо, у мене були підстави вважати, що в цих водах діють сили, здатні змінити баланс сил. — Його очі ніби впивалися в Езміру. — І, як ви можете собі уявити, певні люди зацікавлені в тому, щоб ці сили залишалися під контролем.
Серіна тихо пихнула.
— Я думаю, маєш на увазі, що ти був піратом, спраглим до здобичі та втраченого золота.
Він швидко посміхнувся їй, ніби кажучи,
що вона не помиляється
, але не виправив її.
— Влада, рівновага, стабільність — все це відносно, чи не так?
Езміра розтулила губи — він щойно сказав те, що вона могла б промовити сама.
Королева ще мить дивилася на нього, а потім повернулася до Езміри.
— А ти завжди тиняєшся в цих південних водах, сестро?
Цього разу вона не бачила сенсу брехати.
— Ні, насправді ні.
— А чому ти була тут? — Це питання застало Езміру зненацька, і вона відчула, що це більше схоже на суд, ніж на вечерю при королівському дворі.
Вона поклала виделку.
— Вибачте, але чому це має значення? Чому нас раптом так інтенсивно допитують?
Серіна випрямилася, її тон пом'якшав.
— Вибач, Езміро. Ми не хотіли, щоб ти почувалася некомфортно. Просто намагаємося познайомитися з вами обома і зрозуміти, як ви нас знайшли, ось і все.
Езміра прочистила горло.
— У мене забрали дуже дорогу мені людину, і мене послали сюди, щоб знайти будь-які сліди Мейрініса в обмін на його повернення.
Дрейвін нахмурився, слухаючи її, і зробив ковток чогось схожого на вино. Серіна та члени ради нахилилися ближче до неї.
— Однак, коли я дісталася південних вод… я відчула
…
тягу, — зізналася вона після кількох секунд мовчання. — Ніби мене кликали сюди. До Мейрінісу.
Королева посміхнулася, не розтуляючи губ.
—
Це мене дуже тішить.
Всі члени ради почали шепотітися між собою.
— А чому це? — запитав Дрейвін, знову підносячи келих до губ. Езміра штовхнула його під столом, і він навіть не намагався приховати бурчання.
— До цього ми дійдемо. — Серіна стиснула губи. — Мені дуже шкода, що у тебе забрали когось особливого. Це був коханий?
— Ні, — випалила Езміра. Її погляд ковзнув до Дрейвіна, і з якоїсь причини вона знову вирішила сказати правду. Правду, яку вона досі ще не відкрила йому. — Мій батько.
Дрейвін зблід, щойно ці слова пролунали з її вуст, і дивився на неї широко розплющеними очима. Однак він не промовив ані слова, і вона була йому вдячна за це.
— Хто міг викрасти твого батька, Езміро? — запитала Серіна.
Вона не змогла стримати гарчання.
— Король людей.
Дрейвін ковтнув і відвів погляд на тарілку.
Серіна деякий час дивилася на неї.
— І ти віриш, що він твій справжній батько?
— Ні, не вірю, — зізналася вона. — Він знайшов мене дуже давно і врятував.
У раді знову пролунали шепоти, обличчя присутніх сповнилися гнівом.
— Тихо! — вигукнула Серіна. Вона ніжно поклала руку на руку Езміри, і та ледь стрималася, щоб не відсмикнути руку від турботливого дотику. — Пробач мені за те, що я зараз скажу, але твій батько — брехун.
Серце Езміри болісно стиснулося, коли вона випрямила плечі.
— Я знаю.