Привид під припливами

— Заходьте.

До покоїв увійшли п’ять служниць — одні виглядали як люди, інші нагадували місцевих воїнів, що накинулися на них у печерах: з плавцями на передпліччях, вилицях та вздовж хребта.

Одна з них підійшла до неї, обтяжена світло-сірими тканинами.

— Мене звати Брайар, і я буду вашою головною служницею під час вашого перебування в замку, міс Езміро. Ви готові одягнутися?

Езміра поглянула на тканину в руках Брайар, а потім на її очі, після чого скептично відповіла:

— Ага.

Вона пильно стежила, як та рухалася довкола, чітко відчуваючи запах страху, що виходив від дівчини, хоча на обличчі цього не було видно. Люди легко вгадували, що під шкірою Езміри ховалося щось інше. Лише не знали — що саме. Та вона й сама не була певна, чи мало це значення в затонулому королівстві, і чи було це тут рідкістю.

Брайар обережно поклала руку на вузлик, що тримав рушник на її тілі.

— Я зніму це, якщо ви не проти.

Вона важко ковтнула, стиснувши щелепи.

— Якщо треба.

Її нова служниця лагідно посміхнулася, перш ніж зняти рушник і почати одягати її. Брайар огорнула Езміру м'якою, струмливою тканиною, яка здавалася їй чужою на дотик, а потім міцно зав'язала її на попереку.

Езміра ненавиділа, коли хтось інший одягав її. Хоч… варто зізнатися, сама б вона й не здогадалася, як одягати це кляте вбрання.

— Такий одяг необхідний для вечері? — буркнула Езміра, вже відчуваючи дискомфорт.

— Ви будете вечеряти з радою Серіни, щоб обговорити вашу подорож сюди, і саме це вбрання вона обрала для вашої першої зустрічі з ними.

Езміра розширила очі і різко обернулася до Брайар.

— Вибач? Ти сказала «радою»?

Усі дівчата збентежено поглянули на її вигук.

— Так. Ви з сером Дрейвіном будете вечеряти не тільки з королевою Серіною, а й з її радою та двором.

Коли Езміра лиш стиснула щелепи у відповідь, Брайар продовжила:

— Так одягаються члени королівської родини та жінки вищої знаті щодня. Це дуже стандартно. — Вона зробила паузу. — На відміну від штанів, в яких ви прибули.

Інші дівчата хихикнули — деякі прибирали кімнату, а інша розчісувала Езмірі волосся.

Езміра тихо і зловтішно засміялася.

— Сміливо з вашого боку ображати тих, кого боїтеся. — Її голос був сповнений отрути, вона не оцінила їхній сміх.

Брайар помітно завмерла, її зелені очі розширилися, коли вона зустрілася поглядом з Езмірою. Покоївка прочистила горло.

— Вибачте, міс Езміро. Я не мала права. — Вона вказала на дзеркало в повний зріст. — Чому б вам не подивитися самій?

Підійшовши до дзеркала, Езміра здивовано підняла брови. Одяг був прекрасний і загорнутий так само, як той, що був на Серіні, коли вона прибула. Він перехрещувався на грудях, оголюючи набагато більше шкіри, ніж вона звикла, а високі розрізи з кожним кроком відкривали її засмаглі, гладенькі ноги.

Езміра не впізнала жінку, яка дивилася на неї в дзеркало, але й не злякалася цього вигляду. Королівське відображення, яке дивилося на неї, здавалося їй завісою — маскою, що приховувала під собою безжальну піратку.

— Я виглядаю...

— Красивою, — закінчила за неї Брайар, хоча це точно не було тим словом, яке вона хотіла сказати. — Тепер нам справді треба йти, якщо ви хочете встигнути на вечерю, — сказала вона, перш ніж посунутися до дверей разом з іншими.

Езміра ще раз поглянула на себе в дзеркало — її волосся вже майже висохло і хвилями спадало на спину. Її блакитні очі ніби світилися на тлі сірого плаття.

Вона повернулася до служниць, які стояли біля дверей і чекали.

— А що буде обговорюватись на цій вечері?

— Я вже казала вам, міс, — почала Брайар. — Темою обговорення будете ви.