Привид під припливами

Глава 52

РОЗДІЛ 41

АТЛАС

Повітря в підземеллях було густим і вологим, коли Атлас тихо прокрадався крізь тіні. Серце билося в грудях, а в голові крутилися думки про брата і нестерпне розчарування від того, що батько тримає його у невідомості.

Він мав знайти Дрейвіна, перш ніж стане запізно. І єдиний, хто

міг

дати відповіді, був проклятий піратський лорд, якого вони зараз тримали в полоні.

Вартові напівдрімали, їхня увага була зосереджена на іншому, і Атлас легко прослизнув повз них, ховаючись у тіні. Він підійшов до камери з ґратами із велсініту в кінці кімнати, його черевики ледь чутно стукали по холодному каменю.

У камері сидів Сайріс Блеквуд, притулившись спиною до стіни, його кайдани ледь чутно бряжчали, коли він ворушився. Він підвів очі на Атласа, коли той наблизився.

На його обличчі з'явилася посмішка, але в ній не було гумору — тільки чиста ненависть.

— Ну-ну, — прохрипів Сайріс низьким, глузливим голосом, навіть попри нерівне дихання. — Сам принц. Прийшов потикати ведмедя в клітці?

Атлас не витрачав час на ввічливості.

— Мені потрібна інформація, — сказав він, кожне слово вимовляючи ще більш різко. — Скажи мені, де Дрейвін.

Сайріс підняв брову, і його губи викривилися в повільній посмішці.

— Ти дуже сміливий,

принце

. Прийти сюди і вимагати від мене відповідей, ніби я тобі щось винен.

— Повір мені, ти останній, з ким я хочу розмовляти, — зізнався Атлас, і його тон став різкішим. — Якщо ти хочеш, щоб твоє життя знову стало хоч трохи терпимим, то скажи мені, де Дрейвін.

Сайріс засміявся, і його хрипкий сміх відлунював, наче булькання під водою.

— Твій брат, так? Ходять чутки, що ви дуже близькі. Це тому, що ваш батько — безхребетний покидьок, який продав ваші душі Айрі за владу?

Атлас стиснув руку в кулак, і тіні закружляли навколо його пальців, коли його роздратування зростало.

— Ти марнуєш мій час, Блеквуде. Мені потрібні відповіді.

Зараз

.

Його чорні очі блищали в тьмяному світлі смолоскипа.

— Ага, ось воно. А тут кажуть, що весь вогонь у твого брата. — Він засміявся, ніби ці слова були дійсно смішними, але сміх закінчився кашлем.

Атлас зробив крок ближче до ґрат, його терпіння вичерпувалося.

— Досить ігор, Сайрісе. Де мій брат?

— Як, в ім'я всіх богів, я можу знати, коли мене зачинили тут? — пробурмотів він.

Атлас ударив ногою по дверях камери, і відлуння від ґрат прокотилося підземеллями.

— Єдина інформація, яку я маю, — це те, що він,

можливо

, з красивою жінкою і,

ймовірно,

не має вибору в цій справі. — Слова вирвалися гнівним криком, і він глибоко вдихнув, намагаючись опанувати себе. Його губи скривилися. — Я припускаю, що це має щось спільне з тією маленькою засідкою, яку ваша банда влаштувала в ніч балу Лефайріну.

Сайріс злорадно засміявся.

— Запевняю тебе, Атласе, якщо він в руках тієї прекрасної жінки, про яку я думаю, то твій брат загинув ще до того, як ти встиг зрозуміти, що він зник.

— Хто ця жінка?! — викрикнув Атлас, горло стиснулося від люті й жаху.

На обличчі Блеквуда з’явилася жорстока посмішка.

— Ходять чутки, що твій татусь шукає скарб, залишений після падіння Мейрінісу.

— І що? — Атлас нахмурився.

Сайріс нахилився вперед, і його голос став тихим, таємничим шепотом.

— Пливи на південь. Там ти знайдеш відповіді.

— На південь? Це все, що ти можеш мені сказати?

— Ага.

Атлас презирливо скривився.

— Пірати та їхні дурні ігри.

Посмішка піратського ватажка розширилася, його погляд став холодним.

— Є ще дещо, хлопче, але ти ще не готовий до цього. — Його погляд віддалився. — Як і саме королівство. Просто будь напоготові до того, що станеться далі.

Атлас знову відчув розчарування, але стримав його, змусивши себе зосередитися. Він гнівно поглянув на Сайріса, бажаючи вирвати відповіді з його вуст, але щось у погляді чоловіка підказувало йому, що той не бреше — принаймні, про маршрут на південь.

— Якщо ти марнуєш мій час, я змушу тебе про це пошкодувати, — сказав Атлас тихим голосом, а тіні звивалися на його руках.

Сайріс лише посміхнувся, тією самою холодною, глузливою посмішкою.

— Ні, не змусиш. Ти попливеш на південь, як люблячий старший брат і майбутній король, яким ти є. — Він цокнув язиком. — Але не кажи, що я тебе не попереджав.

Атлас обернувся на п’ятах, і відлуння його кроків змішалося з жорстоким, хрипким сміхом Блеквуда, що стихав, коли той залишав підземелля. У його голові вирували питання, але принаймні тепер він знав, куди рухатися.

Атлас не дбав, чого це коштуватиме. Він попливе на південь, щоб знайти свого брата і вбити кожного, хто спробує стати йому на заваді.

Тепер йому залишалося лише переконати екіпаж Дрейвіна зробити те саме.