Привид під припливами

Глава 51

РОЗДІЛ 40

ЕЗМІРА

Стіни замку мерехтіли, коли Езміра та Серіна йшли поруч по великому коридору. М’який тупіт кроків сестри був ледь чутним шепотом по підлозі, тоді як скрегіт чобіт Езміри, здавалося, відлунював крізь фортецю.

Вона поглянула на себе. Її брудний, подертий одяг різко контрастував із ефірною красою довгої, схожої на хітон, сукні, яку носила Серіна.

Вони були майже однакові, але не могли бути більш різними.

Езміра не могла повірити, що це відбувається. І як у неї з'явилася

сестра-близнючка

?

Коли вони вийшли через високі, оздоблені двері на вулиці Мейрініса, у неї перехопило подих. Перед нею розкинулося місто, поєднання коралової архітектури та живого океану, осяяне блідо-блакитним світлом, що проникало крізь воду.

Вона підняла погляд і витягнула шию, дивлячись у небо. Над головою зводився величезний кристалічний купол, що захищав Мейрініс від глибин моря, а за його межами вільно плавали косяки риб.

Вона зробила крок до краю сходів, і її серце забилося від цього видовища. Вона ніколи не бачила нічого подібного. Її переповнювали емоції, і вона відчувала, ніби це місце з його пульсуючою, древньою силою колись належало їй і терпляче чекало на її повернення.

Серіна підійшла до неї.

— Це прекрасно, чи не так?

— Так, — прошепотіла вона.

Езміра відчула на собі сотні поглядів, коли її зір пристосувався і зупинився на жвавих вулицях внизу, де кілька видів істот пильно стежили за нею.

Серіна напівповернулася до неї, роблячи перший крок сходами.

— Мейрініс чекає на тебе.

Дотик пальців сестри ковзнув по її руці, коли та ніжно взяла її за долоню. Езміра мимоволі сіпнула руку назад, але подарувала Серіні стриману посмішку, сподіваючись, що та сприйме її як вибачення. Королева кивнула їй підборіддям, а потім повела її за собою на вулицю. Присутність охоронців за їхніми спинами викликала у неї холодний дрож, і вона замислилася, чи має вона взагалі право прогулюватися цим місцем.

Але цікавість Езміри взяла верх, і вона пішла, не чинячи опору.

Спустившись, вони пройшли повз мешканців прихованого королівства — мейрінісців, що дивилися на неї з цікавістю, очі їхні виблискували, наче перлини в м’якому світлі. Дехто виглядав як звичайні смертні, інші — як ті істоти, що знайшли її та Дрейвіна в печерах.

Тепер, коли Езміра йшла без пов’язки на очах і не була силоміць затягнена, їй стало незручно від того, як на неї витріщалися та перешіптувалися.

— Вони дивляться на мене, наче я тварина за ґратами, — сказала Езміра, в її голосі чулася обережність і роздратування.

Серіна тихо засміялася і ніжно поклала руку на плече Езміри.

— Ти мусиш зрозуміти, вони чекали на тебе століттями. — Езміра різко обернулася до неї. — Як і я, — закінчила Серіна.

Чекали?

Езміра не була впевнена, чи це слово взагалі вийшло з її вуст. Як це могло бути приховано від неї так довго? Від світу?

Вони наближалися до високих статуй богинь, які, здавалося, танцювали на відкритій мушлі, а волосся розвівалося навколо них, наче вони були в морі. Сестри зупинилися перед ними.

⁠— Це — Каліпсо і Нейріса...

— Каліпсо і Нейріса, — перервала її Езміра, не відриваючи погляду від кам'яних статуй. — Богині Моря, які покинули королівство, коли воно затонуло, прирікши на загибель свій народ.

Вона відчула роздратування, згадуючи про те, що зробили боги.

— Я б не була такою впевненою, — сказала Серіна, привернувши увагу Езміри. — Ми здаємося тобі

приреченими

? — На її губах з'явилася посмішка, і вона знову рушила вперед.

Останній раз поглянувши на статуї, Езміра гнівно видихнула, стиснувши губи, і пішла за нею. Вона вже не знала, що думати. З кожною секундою перед нею розгорталося щось неможливе.

Вулиці були широкими, обсаджені біолюмінесцентними рослинами та дивними сяйними кулями, що м’яко пульсували в повітрі, огортаючи місто майже сновидною атмосферою.

— Морське світло.

Езміра моргнула і повернулася до Серіни.

— Що?

Серіна вказала підборіддям на плаваючі кулі.

— Морське світло. Це найпростіша магія для нашого виду. Це єдине, що не залишає нас у повній темряві.

Хм

. Вона ніколи не бачила нічого подібного. Мабуть, це була магія, притаманна саме цьому королівству, адже ельфи не володіли світлом у своїй магії, як і перевертні.

Вони звивалися вузькими вуличками в тиші, й Езміра не була певна, чи Серіна, як і вона, просто не могла підібрати слів, чи свідомо давала їй час усе осмислити. Що глибше вони йшли до серця Мейрініса, то сильніше вона відчувала потяг — зв’язок, немов самі течії обіймали її, втягаючи до себе.

— Ти щось з цього пам'ятаєш? — тихо запитала Серіна, її голос майже заглушав тихий гул навколо них.

Езміра похитала головою.

— Ні, але це здається знайомим. Як сон, який я бачила безліч разів у своєму житті. Це відчуття, ніби...

— Дім, — закінчила за неї Серіна, її очі пом’якшали, і в них промайнуло розуміння. — Це в нашій крові. Це королівство, ця сила — вони чекали на нас, на тебе, щоб ти повернулася. належиш цьому місцю так само, як і я.

Езміра хотіла в це вірити, але сумнів не давав їй спокою. Весь цей масштаб — втрачена історія, забута магія, яку від неї приховували, — було занадто, щоб осягнути одразу. Вона знову підняла очі, змушуючи себе бачити це місце домом, споглядаючи, як морське світло тремтить під куполом.

Їхня прогулянка привела їх до великої відкритої площі, де в невеликому водоймищі гралися і плескалися діти та малеча всіх істот.

Море в морі.

— Як ви можете жити тут, внизу? — запитала вона, в голосі звучало і здивування, і шок. — Як це взагалі можливо?

— Магія — дивна річ, Езміро, — почала Серіна. — Її сутність колись огорнула нас і наш народ, злившись із самим океаном. — У її очах майнула печаль. — Ти все зрозумієш з часом. Не хочу перевантажувати тебе в перший день усім, чого ти була позбавлена останні кілька століть.

— Вибач. Я просто... У мене стільки питань, що зараз я навіть не можу сформулювати жодного. — Останні слова вирвалися з вуст Езміри у нервовому сміху.

— І це нормально. — Серіна взяла її за руки, і вони повернулися одна до одної.

Езміра відчайдушно боролася з бажанням відсунути руки.

— А тепер давай приведемо тебе до ладу і відведемо до твоїх покоїв, а кухарі тим часом приготують вечерю, — запропонувала Серіна.

Вечерю

. У Езміри голосно буркнув шлунок. Коли вони востаннє їли?