Страница 101 из 199
Езміра зробила непевний крок назад, її груди підіймалися і опускалися в паніці від слів королеви. Суперечливі емоції охопили її. Вона хотіла відступити, відкинути все, що говорила Серіна. Але частина її прагнула повірити — прагнула зв'язку з родиною, якої вона ніколи не знала, з людьми, які зрозуміють, хто вона і що вона, без осуду і жадібності.
Вона відчувала правду в словах Серіни, в самій своїй сутності, і це лякало її більше за все на світі. Однак Езміра ніколи не була довірливою жінкою і не збиралася починати це зараз, у чужому, незнайомому світі.
— Припустимо, я повірю тобі, Серіно, — проковтнувши клубок у горлі, вона розправила плечі. — Що далі? І що з моїм полоненим, якого твої воїни забрали від мене?
— Можливо, — почала Серіна, — нам слід прогулятися наодинці. Я зможу показати тобі краще, ніж розповісти. А щодо чоловіка — його зараз помістили в камеру. Але якщо він твій полонений, а не супутник, як ти сказала, то я вважаю його ворогом. Тож нехай він поки залишиться там. Заберемо його після того, як я розповім нашу історію, щоб зберегти таємниці королівства.
Ворогом
. Чи все ще він був для неї ворогом? Звичайно, вона вже не відчувала цього, але не знала, кому можна довіряти.
Чи був її ворогом син короля, який утримував її батька в заручниках, прагнучи влади та багатства? Або ж це була давня, забута королева Мейрінісу, яка стверджувала, що є її родичкою?
Королева простягнула їй руку, а Езміра примруживши очі, дивилася на неї. Серіна опустила руку і тихо засміялася.
— Вибач, Езміро. Я не хочу, щоб ти почувалася незручно.
— Гаразд, — видихнула Езміра. — Ведіть, Ваша Величносте.
Вона вказала на двері і дозволила королеві вести себе, а солдати йшли за ними.