Спотворена брехня

Незважаючи на те, що в мене був доступ до його квартири, я знала про нього шалено мало. Його пентхаус був зразком бездоганного дизайну і розкоші, але в ньому майже не було особистих речей.

— Не проти поділитися? — спробувала я.

Крістіан в’їхав у приватний гараж Міражу і припаркувався на відведеному йому місці біля чорного ходу.

Немає відповіді.

Знову ж таки, я не очікувала.

Крістіан Гарпер був людиною, оповитою чутками і тінями. Навіть Бріджит мало що знала про нього, тільки його репутацію.

Ми більше не розмовляли, коли пройшли через вхід у вестибюль.

При його зрості шість футів три дюйми (близько 190см), Крістіан був вищим за мене на добрих п’ять дюймів (близько 12 см), але я все ще була досить високою, щоб відповідати його широким крокам.

Наші кроки ідеально синхронізувалися з мармуровою підлогою.

Я завжди трохи соромилася свого зросту, але могутня присутність Крістіана огорнула мене, немов захисна ковдра, відволікаючи увагу від мого амазонського тіла.

— Досить гуляти в заметіль, міс Алонсо, — ми зупинилися біля групи ліфтів і зустрілися віч-на-віч. Його тінь усмішки повернулася, весь ледачий шарм і впевненість. — Я не можу допустити, щоб один із моїх мешканців помер від переохолодження. Це було б погано для бізнесу.

Ще один несподіваний смішок змусив мене зашурхотіти в горлі.

— Я впевнена, що ви швидко знайдете когось, хто мене замінить.

Я не була впевнена, чим завдячую своїй легкій задишці — холоду, що залишився в моїх легенях, чи повному впливу того, що я стою так близько до нього.

Мене не цікавив Крістіан у романтичному плані. Мене ніхто не цікавив у романтичному плані, між журналом і моїм блогом у мене не було часу навіть подумати про побачення.

Але це не означало, що я була несприйнятлива до його присутності.

Щось яскраво спалахнуло в цих очах кольору віскі, перш ніж вони охололи.

— Імовірно, ні.

Легка задишка перетворилася на щось важче, що задушило мій голос.

Кожне речення з його вуст було кодом, який я не могла зламати, сповненим прихованого сенсу, в який був посвячений тільки він, а мені залишалося тільки борсатися в темряві.

Я розмовляла з Крістіаном тричі в житті: вперше, коли підписувала договір про оренду, вдруге — мимохідь на весіллі Бріджит і втретє, коли ми обговорювали мою ситуацію з орендною платою без Джулс.

Усі три рази я поверталась більш засмученою, ніж раніше.

Про що ми знову говорили?

З моменту відповіді Крістіана минуло менше хвилини, але ця хвилина тягнулася так повільно, що могла здатися вічністю.

— Крістіане.

Глибокий голос із легким акцентом перерізав нитку, що утримувала в повітрі нашу призупинену мить.

Час повернувся до свого звичайного ритму, і моє дихання вирвалося одним різким ривком, перш ніж я повернула голову.

Високий. Темне волосся. Оливкова шкіра.

Новачок не був так класично гарний, як Крістіан, але він доповнював лінії свого костюма від Delamonte такою грубою мужністю, що було важко відвести погляд.

— Сподіваюся, я не заважаю, — Delamonte-костюм кинув погляд у мій бік.

Мене ніколи не приваблювали літні чоловіки, а йому мало бути близько тридцяти, але нічого такий.

— Анітрохи. Ти якраз вчасно, — легкий натяк на роздратування зробив рівну відповідь Крістіана більш жорсткою. Він став переді мною, загороджуючи мене від погляду Деламонте-Костюма, і навпаки.

Інший чоловік підняв брову, перш ніж його маска байдужості спала, оголивши усмішку.

Він обійшов Крістіана так навмисно, немов насміхався над ним, і простягнув руку:

— Данте Руссо.

— Стелла Алонсо.

Я очікувала, що він потисне мені руку, але, на мій подив, він підняв її і замість цього провів губами по кісточках моїх пальців.

Якби це було від когось іншого, це було б нерозумно, але замість цього спалахнуло поколювання задоволення.

Можливо, це був акцент. У мене була слабкість до всього італійського.

— Данте, — під спокійною поверхнею голосу Крістіана ховалося лезо бритви, достатньо гостре, щоб прорізати кістки. — Ми спізнюємося на нашу зустріч.

Данте здавався незворушним. Його рука затрималася на моїй ще на секунду, перш ніж він відпустив її.

— Було приємно познайомитися з вами, Стелло. Я впевнений, що ще побачимося, — у його голосі звучав натяк на сміх.

Я підозрювала, що його веселощі були спрямовані не на мене, а на людину, яка спостерігала за нами з льодом в очах.

— Дякую. Мені теж було приємно познайомитися з вами, — я майже посміхнулася Данте, але щось підказувало мені, що зараз це буде нерозумний вчинок. — На добраніч.

Я глянула на Крістіана: — На добраніч, містере Гарпер. Дякую за поїздку.

Я надала своєму голосу грайливої нотки, сподіваючись, що відсилання до нашої абсурдної формальності розколе його гранітний вираз.

Але я помітила тільки іскру в його погляді, коли він нахилив голову.

— На добраніч, міс Алонсо.

Тоді гаразд.

Я залишила Крістіана і Данте у вестибюлі, на яких було зосереджено кілька захоплених поглядів людей, що проходили, і піднялася ліфтом до своєї квартири.

Я не знала, що спричинило раптову зміну настрою в Крістіана, але в мене було достатньо власних турбот, не додаючи до них його.

Я порилася в сумці, намагаючись знайти ключі серед купи косметики, квитанцій і резинок для волосся.

Мені справді потрібен був кращий спосіб організувати мою сумку.

Після кількох хвилин пошуку моя рука зімкнулася на металевому ключі.

Я щойно вставила його в замок, як знайомий холодок пробіг моєю шкірою і підняв волосся на потилиці.

Моя голова сіпнулася.

Інших ознак життя в холі не було, але тихе гудіння опалювальної системи раптом набуло зловісного відтінку. Спогади про надруковані нотатки та відверті фотографії змусили мене затамувати подих, перш ніж я моргнула, проганяючи їх.

Перестань бути параноїчкою.

Я більше не жила у старому будинку біля кампуса, що не охоронявся. Я була в Міражі, одному з найбезпечніших житлових будинків в окрузі Колумбія, і не чула про нього два роки.

Шанси на те, що він з’явиться саме тут, з усіх місць, були мізерно малі.

Проте терміновість зруйнувала заклинання, заморозивши мої кінцівки на місці. Я швидко відімкнула вхідні двері й зачинила їх за собою. Коли я замкнула засув, загорілося світло.