Спотворена брехня

Я зробила ще один ковток вина, перш ніж закінчила свою думку.

Не варто про це думати.

— Якщо є щось, що ти маєш знати про нього, Стелло, — сказав Данте після того, як Крістіан закінчив. — Річ у тім, що в нього завищене почуття власної важливості. Ми могли б упоратися із ситуацією з коштовностями і без його допомоги.

— Повір мені, я знаю, — сміх застряг у мене в горлі, коли Крістіан кинув у мій бік наполовину веселий, наполовину роздратований погляд.

— На чиєму ти боці?

— Легко, — я усміхнулася. — Данте.

За столом пролунав сміх, а він стиснув моє стегно і нахилився ближче, поки його рот не торкнувся мого вуха.

У мене пропав пульс.

— Не дуже схоже на дівчину з твого боку, — пробурмотів він.

— Якщо ти не виносиш легкого дражнення, ти не готовий до стосунків, — прошепотіла я у відповідь.

Його сміх пронизував мене, як стрічка з темного оксамиту.

Я розслабилася у своєму кріслі із затяжною посмішкою. Дражнення, жарти, одкровення про його минуле (навіть якщо це було пов’язано з роботою)... ми майже відчували себе справжньою парою.

Після вечері Вівіан провела мене пентхаусом, поки Данте і Крістіан обговорювали справи.

Будинок Крістіана складався з чистих ліній і сучасного мінімалізму, але будинок Руссо був витонченою одою декадансу. Багатий оксамит, розкішні шовки і красиво огранована порцеляна — все це влаштовано екстравагантно, але не без смаку. Єдине, що виглядало недоречно— це огидна картина в їхній художній галереї.

Я з великою повагою ставлюся до всіх творчих робіт, але, чесно кажучи, ця робота мала такий вигляд, ніби кішку вирвало на все полотно.

— Я не знаю, чому Данте купив це, — Вівіан зніяковіла. — Зазвичай у нього більш тонкий смак.

Комплімент пролунав неохоче, ніби вона не хотіла приписувати нареченому жодних позитивних якостей.

Я придушила бажання запитати, що між ними сталося.

Було грубо пхати носа в чужі справи, особливо якщо вони були господарями вечора і я щойно з ними познайомилась.

Ми майже дісталися їдальні, коли почули голоси, які лунали зі щілини в дверях кабінету Данте.

— ...не можу утримувати Магду вічно, — сказав Данте. — Ти маєш радіти, що я не викинув його на смітник після трюку, який ти провернув із Вівіан і Гітом.

Вівіан завмерла, а я збентежено насупила брови.

Хто такі Магда і Гіт?

Який трюк?

— Це чортова картина, а не дика тварина, — Крістіан звучав знуджено. — Що стосується Вівіан, то минуло вже кілька місяців, і все обійшлося. Відпусти ситуацію. Якщо ти все ще злишся, тобі не слід було запрошувати мене на вечерю.

— Радій, що з Вівіан усе обійшлося, — холодно сказав Данте. — Якщо...

Він зупинився, коли Вівіан закашлялася, її обличчя нез’ясовно почервоніло.

За секунду двері відчинилися й я побачила здивованого Данте і безпристрасного Крістіана.

— Я бачу, ви рано закінчили тур, — сухий тон Данте прорізав тишу, що настала. Слабкий рум’янець забарвив його вилиці, коли він кинув погляд на мовчазну Вівіан.

— Перепрошую, — мої щоки спалахнули, коли мене спіймали на підслуховуванні. —Ми йшли до їдальні й почули... — я замовкла, не бажаючи підтверджувати, що ми підслуховували його розмову, хоча це було явно те, чим ми займалися.

— Ми саме закінчували, — м’яко сказав Крістіан. Не було й натяку на гнів, який я чула раніше. — Данте, Вівіан, це було чудово.

Я теж попрощалася й ми мовчки спустилися на ліфті у вестибюль. Але коли ми вийшли на тротуар, я більше не могла стримуватися.

— Хто така Магда?

Тепер, коли ми розлучилися з Руссо, я не стала прикидатися, що не чула їх.

Крістіан сказав, що це картина, але я не розуміла, чому Данте тримає її для нього. Крістіан навіть не любив мистецтво.

— Тобі нема про що турбуватися, — його коротка відповідь була холоднішою за свіже вечірнє повітря, що вихрувалося навколо нас.

Теплий, добродушний Крістіан з обіду пішов, його знову замінив його відчужений близнюк.

— Який трюк ти провернув із Вівіан і Гітом? Крім того, хто, чорт забирай, такий Гіт? — я спробувала знову.

Зазвичай я не була такою допитливою, але сьогодні ввечері в мене був найкращий шанс змусити Крістіана відкритися. Раніше він показав шматочок того, ким він був під своєю ідеальною маскою, мені просто потрібно було копнути глибше.

— Тобі нема про що турбуватися.

— Це не відповідь.

Ми підійшли до його будівлі, яка була всього за кілька кварталів від будинку Данте.

— Ти знаєш про мене все, а я про тебе нічого, — додала я. — Як ти думаєш, це справедливо?

— Ти багато про мене знаєш, — Крістіан кивнув швейцару, який привітно підняв капелюх. — Де я живу, де працюю, як п’ю каву вранці.

— Кожен може знайти ці речі за допомогою простого пошуку в Google. Я просто хочу...

— Залиш це, Стелло, — більше не було й тіні ніжності, тільки гострий зріз леза, що розриває мене на стрічки. — Я не хочу про це говорити.

Моя щелепа напружилася.

— Чудово, — незважаючи на мою холоднокровну відповідь, у моїх венах вирував відчай.

Я зустріла Крістіана минулого року. Ми жили разом і прикидалися парою протягом кількох тижнів, але я не знала про нього нічого, крім поверхневого.

Тим часом він знав про мене те, чим я ніколи не ділилася ні з ким іншим. Моя історія з моїм сталкером. Моя тривога. Мрія відкрити лінію модного одягу. Маленькі, але важливі шматочки мого життя, які я тримала в секреті навіть від найближчих друзів.

Я довіряла йому, але він явно не відчував до мене того ж.

Під розчаруванням ховалося щось гірше.

Біль.

Крістіан був ніким іншим, як майстром змушувати людей вірити в неіснуючі речі.

Це просто для шоу. Це нереально.

Ми більше не розмовляли, доки не прибули до його квартири, де я побажала йому на добраніч і пішла до кімнати для гостей, перш ніж він встиг відповісти.

Я не могла заснути, тому лежала і дивилася у стелю, поки прохолодна, темна тиша розсіювала моє розчарування, оголюючи прихований під ним біль.

Мене тягнуло до Крістіана більше, ніж до будь-якого іншого чоловіка за багато років. Мало того, він мені почав подобатися. Те, як він утішав мене після того, як я знайшла записку в моїй квартирі, те, як від його посмішок пурхали метелики в моєму животі, і непохитна віра, яку він проявив у мене під час фотосесії... Все це підточувало мій опір так повільно, що я не розуміла, скільки себе я оголила, доки не відчула, як він мене відштовхнув.