Страница 72 из 167
Сльози зібралися в мене перед очима, але я стиснула зуби й моргнула. Я б не плакала на зйомках. Я могла тримати себе в руках, поки не закінчилися зйомки.
До того ж це була тільки перша фотосесія. Було ще три. Я тренуватимуся перед наступною і покращуватимуся... якщо мене залишать.
Невблаганний кулак занепокоєння задушив мої легені.
Що, якщо Delamonte розірве мій контракт? Їм дозволено це зробити?
Мій розум гарячково перебирав пункти контракту, намагаючись знайти той, який дозволив би бренду кинути мене, якщо я не відповідатиму його стандартам.
Чому я не придивилася до контракту уважніше? Я була так схвильована, що підписала контракт після швидкої перевірки з Брейді, щоб переконатися, що немає серйозних тривожних сигналів. А раптом...
— Стелло, люба, — вимушене терпіння напружило голос Рікардо. — Зробімо перерву, а? Прогуляйся, випий трохи води. Ми знову зберемося за десять хвилин.
Переклад: у тебе є десять хвилин, щоб зібратися.
Почулося низьке бурчання й я помітила похмурий вираз обличчя Луїзи, перш ніж вона відвернулася.
Потік сліз сильніше тиснув на греблю моєї сили волі.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
Холоднокровна...
Тепла, чоловіча пряність наповнила мої ніздрі. Через секунду в полі зору з’явився глибокий чорний піджак Крістіана.
— Випий, — він простягнув мені склянку води.
Я так зробила. Він трохи охолодив піт, що виступив на моєму хребті, але повітря все ще було надто гарячим, а світло надто яскравим. Я почувалася жуком, який дзижчить у люмінесцентній лампі й намагається втекти, перш ніж згорю живцем.
— Що ти робиш? — запитала я, коли Крістіан узяв мою порожню склянку, поставив її на найближчий стіл і повернувся, щоб стати переді мною. Оцінивши мене, ніби він став передбачуваним вкладенням або нерозгаданою загадкою.
— Нагадую тобі, чому ти тут, — його тон був м’яким, але досить владним, щоб заглушити неприємні глузування, що переповнювали мою голову. Розчарування. Провал. Шахрайство. — Чому ти тут, Стелло?
— Заради фотосесії.
Я не могла зібрати енергію для кращої, менш безглуздої відповіді.
— Це те, що ти робиш, — Крістіан схопив мене за підборіддя і нахилив його, поки мої очі не зустрілися з його очима. — Я питаю тебе, чому. Чому з усіх людей, які могли б стояти на твоєму місці, ти тут?
— Я... — тому що я провела останнє десятиліття, плекаючи образ, який став кліткою тією самою мірою, що й рятувальним кругом. Тому що я обманювала своїх підписників і майже всіх, кого знала, щоб домогтися якогось дурного, довільного успіху. Тому що я відчайдушно намагалася довести, що можу досягти успіху людям, яким було все одно.
Дихання перехопило.
— Тому що вони обрали тебе, — прохолодний голос Крістіана прорізав мої сплутані думки. — Кожен блогер у світі вбив би, щоб стояти там, де ти перебуваєш, але Delamonte вибрали тебе. Не Раю. Жодна з інших жінок на вечері або на сторінках журналів. Це багатомільярдний бренд, і вони б не вклали в тебе гроші, якби не думали, що ти можеш це зробити.
— Але я не можу, — мій шепіт розкрив несамовиту правду. Я була самозванкою, маленькою дівчинкою в дорослому одязі. — Ти бачиш, як це відбувається. Я провалююсь
— Ти не провалишся, — керована точність його заяви розбила оболонку невпевненості в моїх грудях. Пом’ята, але не зруйнована. — Минула година. Одна година. Подумай про те, скільки часу ти вклала, щоб досягти того, що ти маєш зараз. Як багато ти досягла? Скільки людей ти перевершила? Ти вважаєш свої досягнення звичайними, коли прийняла б за видатні в комусь іншому.
Крістіан продовжував тримати мене за підборіддя, проводячи великим пальцем по моїй щоці. Він був досить близько, щоб я могла розгледіти золоті відблиски в його очах, немов упалі зірки, що плавають у калюжах розплавленого бурштину.
— Якби ти бачила себе такою, якою тебе бачать інші люди, — тихо сказав він. — Ти більше ніколи не сумнівалася б.
Цікавість і щось нескінченно солодше й небезпечніше спалахнуло в моєму серці.
— Як мене бачать інші люди?
— Наче ти найкрасивіша, найчудовіша річ, яку вони коли-небудь бачили, — погляд Крістіана не відривався від мене.
Слова запалили кожну молекулу в моєму тілі й розчинили їх у басейні вишуканого, нестерпного тепла.
Ми не говорили про інших людей і ми обидва це знали.
— Це одна фотосесія, метелику, — ще один дотик його великого пальця, ще один галоп мого серця. — Перший тайм був тренувальним. Друга половина твоя. Ти розумієш?
Неможливо було не піддатися впевненості Крістіана.
Замість того, щоб додати цеглинку до моїх побоювань про те, що я не виправдаю очікувань, його віра в мене зміцнила мене достатньо, щоб замкнути ці потворні, глузливі голоси в моїй голові назад у коробку, де їм і місце.
— Так, — сказала я, мої легені були стиснуті, але дихання стало легшим, ніж за весь день.
— Добре, — його губи опустилися і торкнулися моїх у ніжному поцілунку.
Це був не перший раз, коли ми підходили так близько, але це здавалося легшим.
Менше від поцілунку, більше як обіцянки.
Мої нерви заспокоїлися, а все навколо зникло на одну довгу мить.
Потім мить пішла, і він теж, але тепло його присутності і фантомний дотик його рота залишилися. Ще одне тріпотіння перервало моє серцебиття.
Холоднокровна, спокійна, зібрана.
Я напружила свій хребет і знову подивилася на Рікардо з посмішкою.
— Я готова.
Якщо перша половина зйомок була катастрофою, то друга стала одкровенням. Що б не блокувало мене, воно зникло й швидкі клацання затвора Рікардо наповнили студію новим ентузіазмом.
Клац. Клац. Клац.
І ми закінчили.
За весь час я не просунулась більше ніж на кілька дюймів, але моє серце гулко стукало, ніби я щойно пробігла Нью-Йоркський марафон.
— Ідеально! Ти карколомна, люба, незважаючи на, е-е, скелястий початок, — Рікардо підморгнув мені. — Ти створена для камери. Останні фотографії будуть чудовими!
— Спасибі, — пробурмотіла я, але ледь розчула решту його хрипів.
Мої очі блукали абсолютно білою кімнатою, поки не знайшли Крістіана.
Він стояв у дальньому кутку. Все ще на діловій розмові, все ще чудовий у своєму костюмі і краватці, і все ще дивиться на мене очима кольору віскі з льодом.
Незважаючи на притиснутий до його вуха телефон і голодні погляди кожної жінки й кількох чоловіків у кімнаті, прикутих до нього, він не відвів погляду, коли я грайливо підморгнула йому й усміхнулася.