Спотворена брехня

1. СТЕЛЛА

— Стелло!

Мій серцевий ритм прискорився. Ніщо так не спонукало мене до боротьби чи втечі, як звук голосу Мередіт.

— Так? — я приховала свій трепет за нейтральним виразом обличчя.

— Я сподіваюся, ти зможеш принести всі речі в офіс самостійно, — вона накинула пальто і закинула сумочку через плече. — У мене заброньовано столик на вечерю, яку я просто не можу пропустити.

— Зви..

Вона зникла за дверима.

— Звичайно, можу, — закінчила я.

Фотограф кинув на мене співчутливий погляд, на що я втомлено знизала плечима. Я була не першою співробітницею журналу, якя постраждала від тиранічної керівниці, і не останньою.

Колись робота в модному журналі була б мрією. Тепер, після чотирьох років роботи в DC Style, реальність цієї роботи притупила будь-який блиск, який колись займала ця посада.

На той час, як я зібрала речі для фотосесії, залишила речі в офісі й вирушила додому, моє чоло було мокрим від поту, а м’язи були на шляху до перетворення на желе.

Сонце сіло пів години тому, і вуличні ліхтарі відкидали туманне помаранчеве світло на засипані снігом тротуари.

У місті було оголошено штормове попередження, але погана погода не настане до пізнього вечора. Крім того, мені було швидше йти додому пішки, ніж їхати на метро, яке божеволіло щоразу, коли випадав хоча б дюйм снігу.

Можна було б подумати, що місто буде краще підготовлене, враховуючи, що сніг іде щороку, але ні. Не округ Колумбія.

Я не повинна була дивитись у свій телефон під час прогулянки, особливо з огляду на погоду, але я не могла втриматися. Я підняла лист, який отримала вдень і втупилася в нього, чекаючи, коли слова перетворяться на щось менш прикре, але цього так і не сталося.

«З 1 квітня вартість окремої кімнати в «Greenfield Senior Living» збільшиться до 6500 доларів на місяць. Ми заздалегідь перепрошуємо за будь-які незручності, які це може спричинити, але ми впевнені, що зміни призведуть до ще більш якісного догляду за нашими мешканцями...»

Зелений коктейль, який я випила під час обіду, розплескався у мене в шлунку.

«Незручність» — сказали вони. Начебто вони не завищували ціни на житло для людей похилого віку більш ніж на двадцять відсотків. Наче живі, дихаючі, вразливі людські істоти не постраждають через жадібність нового керівництва.

Вдих...один...два...три.

Видих...один...два...три.

Я спробувала дозволити глибоким вдихам змити зростаюче занепокоєння.

Маура практично виростила мене. Вона була єдиною людиною, яка завжди була поруч зі мною, навіть якщо вона не знала, ким я була зараз. Я не могла перевести її в інший заклад для літніх людей. Ґрінфілд був найкращим в окрузі і став її домівкою.

Ніхто з моїх друзів і родичів не знав, що я плачу за її догляд. Я не хотіла, щоб неминучі питання, які задаватимуть вони, виникнули.

Мені просто потрібно було знайти спосіб покрити більш високі витрати. Можливо, я могла б укласти більше партнерських стосунків або домовитися про вищі ставки для свого блогу в Інстаграмі. У мене запланована майбутня вечеря з Delamonte в Нью-Йорку, яка, за словами мого менеджера, була прослуховуванням на посаду посолки їхнього бренду. Якщо я…

— Міс Алонсо.

Глибокий, насичений голос торкнувся моєї шкіри, як чорний оксамит, і зупинив мене в моїх думках. Тремтіння переслідувало його слід, народжений рівною мірою задоволенням і попередженням.

Я впізнала цей голос.

Я чула це тільки три рази у своєму житті, але цього було достатньо. Як і людина, якій голос належав, він був незабутній.

Настороженість промайнула в моїх грудях, перш ніж я придушила її. Я повернула голову, мій погляд мандрував потужними зимовими шинами і гладенькими, характерними лініями чорного McLaren, що зупинився поруч зі мною, перш ніж він досяг опущеного пасажирського вікна і власника, про якого йшлося.

Моє серце сповільнило частку удару.

Темне волосся. Очі кольору віскі. Обличчя, настільки майстерно виточене, що його міг би виліпити сам Мікеланджело.

Крістіан Гарпер.

Генеральний директор елітної охоронної компанії, власник «Міражу», будинку, у якому я живу, і, можливо, найкрасивіший і найнебезпечніший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала.

У мене не було нічого, крім інстинкту, щоб підтримати небезпечну частину моєї оцінки, але інтуїція ніколи не підводила мене неправильно.

Я зробила невеликий вдих. Видихнула. І посміхнулася.

— Пане Гарпер, — мою ввічливу відповідь зустріли з сухими веселощами.

Мабуть, тільки йому дозволялося звертатися до людей на прізвище, ніби ми всі жили у величезній задушливій залі засідань.

Очі Крістіана ковзнули по сніжинках, що падали на моє плече, перш ніж знову зустрілися з моїми.

Моє серце сповільнило ще одну частку удару.

Крихітні потріскування електрики ожили під тягарем його погляду, і знадобилася вся сила волі, щоб не відступити й струсити з себе дивне відчуття.

— Прекрасна погода для прогулянки, — його спостереження було ще сухішим, ніж його погляд.

Жар пробіг по моїй потилиці.

— Це не так уже й погано.

Тільки тоді я помітила лякаючу швидкість, з якою сніг ставав дедалі густішим. Можливо, прогноз снігової бурі трохи помилився.

— Моя квартира всього за двадцять хвилин ходьби, — додала я до... я не знала. Думаю, щоб довести, що не була дурепою, пройшовшись містом у снігову бурю.

Озираючись назад, можливо, мені варто було поїхати на метро.

— Хуртовина вже вирує, і всі тротуари вкриті ожеледицею, — Крістіан поклав руку на кермо — дія, яка не мала права бути настільки привабливою, якою вона була. — Я підвезу тебе.

Він теж жив у Міражі, тож це мало сенс. Насправді його квартира була всього поверхом вище за мою.

Тим не менш, я похитала головою.

Думка про те, щоб посидіти з Крістіаном у замкнутому просторі хоча б кілька хвилин, сповнювала мене дивним почуттям паніки.

— Я в порядку. Впевнена, що у вас є важливіші справи, ніж возити мене, а ходьба прояснює мені голову, — слова полилися поспіхом. Я не часто базікала, але коли це робила, ніщо, крім ядерного вибуху, не могло мене зупинити. — Це гарна вправа, і мені все одно потрібно випробувати мої нові зимові черевики. Це вперше, коли я ношу їх весь сезон, — перестань розмовляти. — Отже, як би я не цінувала вашу пропозицію, я змушена ввічливо відмовитися.

Я закінчила свою майже незв’язну міні-промову на ноті задухи.

Я стала краще казати «ні», але щоразу все одно пояснювала собі занадто багато.

— Чи має це сенс? — додала я, коли Крістіан промовчав.