Спотворена брехня

15. СТЕЛЛА

Незважаючи на моє небажання бути присутньою на відкритті художньої галереї минулого тижня, це порушило мою власну заборону не виходити з дому.

Я також не чула нічого від мого сталкера з моменту першої записки, що допомогло. На той час, як настала наступна середа, я досить розслабилася, щоб знову вийти на публіку наодинці.

Це було те, що стосувалося людей. Ми були запрограмовані на виживання і використовували будь-яку можливість, щоб переконати себе, що наші проблеми не такі серйозні, як ми думали.

Надія і заперечення. Два боки однієї медалі. Вони утримували нас від падіння в колодязь відчаю навіть у найтемніші часи.

Я відвідала Мауру, купила продукти і зустрілася з Лайлою за філіжанкою кави, де я почерпнула її думки про все, що пов’язано з модним дизайном.

Єдиною людиною, яку я не бачила, був Крістіан, який був зайнятий роботою. Принаймні, так він сказав. Можливо, він був так само збентежений нашим спілкуванням у галереї, як і я.

Мій олівець зупинився на спогаді. Грубість його голосу, п’янкий аромат шкіри та спецій, те, як його дотик пропалював мій одяг і шкіру...

Занепокоєння розквітло в моїх грудях.

Я совалася на стільці й похитала головою, перш ніж спрямувати безперервний шум на завдання, що стояло переді мною — стопку незавершених модних начерків, які я викопала з глибин комода після зустрічі з Лайлою.

За ці роки я зібрала їх десятки. Я починала кожен з наміром закінчити і зробити його частиною, яка запустить мій бренд, але неминуче виникали невпевненість у собі й синдром самозванця, і я відмовлялася від цього заради іншої фотосесії або публікації в блозі. Речі, в яких я була хороша й які мали успіх.

Але не цього разу.

Спробувати і зазнати невдачі краще, ніж не намагатися взагалі.

Слова Лайли під час нашої зустрічі переслідували мене. Це був перший раз, коли хтось сказав мені, що це нормально — зазнати невдачі.

Невдача не була варіантом, коли я росла. Це була пряма п’ятірка або нічого. Одного разу я так хвилювалася через вісімдесят дев’ять відсотків, що потрапивши на контрольну з математики, у мене почалася кропив’янка, і мені довелося піти в кабінет медсестри.

В Таєрі було не набагато краще: школа кишіла учнями типу А. Що стосується DC Style ... ну, подивіться, що сталося минулого разу, коли я припустилася помилки.

Але я більше не жила вдома, не вчилася в коледжі й не працювала ні на кого, крім себе.

Я могла робити все, що хотіла, особливо з партнерськими угодами, які я укладала зараз.

Я не хотіла зазнати невдачі, але думка про те, що я зможу це зробити без кінця світу, вивільнила мою креативність.

Я застрягла, коли востаннє намагалася малювати, простежуючи й повторюючи одні й ті самі лінії, поки я не викинула все це через розчарування.

Тепер мій олівець літав сторінкою, поки я деталізувала мереживні візерунки блузки та елегантний силует вечірньої сукні.

Це був інший творчий вихід, ніж мій блог і соціальні мережі.

Те я робила для інших людей.

Це я зробила для себе.

Я полюбила моду відтоді, як у вісім років притягнула у свою кімнату примірник маминого Vogue. Річ була не тільки в самому одязі, саме так вони перетворювали власника на того, ким він хотів бути.

Повітряна принцеса, гламурний генеральний директор, крутий рокер чи вінтажна ікона. Ніщо не було за межами.

У родині, де правила були залізними, а шлях до успіху пролягав прямо через Лігу плюща до будь-якої з дюжини «прийнятних» професій, хаотичний, барвистий світ моди кликав мене, як пісня сирен у темряві.

Я закінчила свій перший начерк і перейшла до другого.

Крихітне насіння гордості проростало з кожним виконаним мною начерком. Для інших це були просто малюнки, але для мене вони були доказом наполегливості після багатьох років стримування себе.

Іноді перемогти було так само просто, як фінішувати.

Я була так захоплена своєю роботою, що не усвідомлювала, скільки часу минуло, доки мій шлунок застережливо не забурчав.

Поглянувши на годинник, я зрозуміла, що вже друга година дня. Я малювала без перерви з дев’ятої.

Частина мене відчувала спокусу пропустити обід і продовжити малювати, щоб не втратити імпульс, але я змусила себе переодягнутися і купити їжі в кафе поруч із «Міражем».

Час обіду вже минув, але в маленькому магазинчику вирувало життя.

Оскільки мені не хотілося йти далі за чаєм і бутербродом, я зайняла своє місце позаду похмурої жінки в сірому костюмі й стала чекати.

За звичкою я витягла телефон і зайшла у свій профіль.

Моя остання фотографія була тією, яку фотограф зробив, коли я і Крістіан були в художній галереї. Це було навіть краще, ніж наша дебютна фотографія, і кількість моїх підписників уже сягнула 950 тисяч. Такими темпами до літа я досягну позначки в мільйон підписників.

Замість збудження від цієї перспективи я могла зосередитися тільки на образі рук Крістіана, що обіймають мене.

Ми були так схожі на справжню пару. Іноді, наприклад, коли він втішав мене тієї ночі, коли я знайшла записку, або притягував до себе на коліна після того, як я розповіла йому про свого переслідувача, ми відчували себе справжньою парою.

Тривога скрутила мій живіт.

Ситуація зі сталкером порушила наші домовленості. Це зв’язало мене і Крістіана сильніше, ніж ми спочатку планували, і я...

Повідомлення про вхідний дзвінок змінило наше фото на моєму екрані.

Delamonte Нью-Йорк.

У мене перехопило подих, і всі думки про Крістіана відпали, коли я відповіла на дзвінок.

— Вітаю? — моє спокійне привітання суперечило моїм нервам. Надія визирнула з-за вируючої маси, але я змусила її повернутися в тінь.

Я не хотіла покладати надії тільки на те, щоб розчаруватися, коли — якщо — Delamonte скаже мені, що вони рухаються в іншому напрямку.

— Привіт, Стелло, це Луїза з Delamonte. Як справи?

— Я в порядку. Як твої? — я витерла вільну руку об стегно.

— В порядку, — сказала Луїза. — Я прошу вибачення за те, що зателефонувала тобі ні з того ні з сього, але подумала, що це буде гарним продовженням електронного листа, який ми надіслали сьогодні вранці.

Мій шлунок стиснувся. Я була так зайнята своїми начерками, що не перевіряла електронну пошту відтоді, як прокинулася.

Звісно, того дня, коли я не стала його одержимо перевіряти, на мене чекало важливе повідомлення.