Спотворена брехня

— Це... — я спробувала знайти відповідь, мовчки проклинаючи Крістіана за те, що він поставив мене в таке становище.

Яке місце у Вашингтоні підходить для зйомки чоловічого одягу?

— Ти сказала, що це десь старий склад, — підказав Крістіан.

Ясність настала в одну мить.

На околиці міста була стара промислова будівля, біля якої я була кілька разів. Це була жвава фабрика до 1980-х років, коли власник переніс свою штаб-квартиру до Філадельфії. За відсутності нових господарів будівля занепала і заросла бур’яном й плющем.

Добиратися туди було непросто, але контраст зелені зі старою сталлю слугував яскравим фоном для фотосесій, особливо розкішних.

Звідки Крістіан знає про це?

— Правильно, — я видихнула і посміхнулася Луїзі. — У нього немає фактичної адреси, але я буду рада показати вам або члену команди, як туди дістатися, якщо вас це цікавить.

Вона задумливо постукала нігтями по столу.

— Цілком можливо. У вас є зразки фотографій?

Я знайшла кілька своїх старих фотографій і показала їх Луїзі, чиї брови схвально піднялися.

— О, вони чудові. Чи можете ви відправити їх мені? Я повинна показати їх нашому менеджеру...

Моє серце тьохнуло, коли Луїза дала мені номер свого стільникового, щоб я могла надіслати їй посилання, але коли я підняла голову, хвилювання випарувалося, побачивши Раю й Адама, які люто перешіптувалися один з одним, кидаючи косі погляди в мій бік.

Тривога гула під моєю шкірою, як бджолиний рій.

Ці перешіптування повернули мене до шкільних днів, коли всі сміялися і розмовляли одне з одним, коли я входила до кімнати. Я рано почала рости і в тринадцять років була високою, худою і досить незграбною, щоб стати легкою мішенню для хуліганів.

Відтоді я вросла у власну шкіру, але тривога нікуди не поділася.

— Чому б вам не поділитися своїм жартом? — недбале прохання Крістіана приховувало похмурий відтінок, який стер усмішки з облич Раї та Адама. — Він має бути смішним.

— Ми говорили про особисте, — Рая закотила очі, але в її виразі був натяк на нервозність.

— Я розумію. Наступного разу утримайтеся від цього на публічному заході. Це неповага, — зміст докору Крістіана був м’яким, але він вимовив його з таким злісним презирством, що обличчя Раї почервоніло.

Замість того, щоб захищати свою дівчину, Адам втупився у свою тарілку, його обличчя було блідим.

Розмова була такою короткою і такою тихою, що решта столу не звертала на неї уваги. Навіть Луїза не помітила; вона була надто зайнята, листуючись із кимось (імовірно, з менеджером по локації).

— Дякую, — тихо сказала я, шкодуючи, що не наберуся сміливості й сама покличу Райю.

— Вони мене дратували, — відсторонено відповів Крістіан.

Проте тепло оселилося в мене в животі й не покидало мене до кінця вечері та прощань наприкінці ночі.

На той час, коли я вийшла з таунхауса за півгодини потому, я відчула себе трохи краще щодо своїх шансів стати посолкою, але це було далеко не гарантовано. Я все ще була переконана, що Луїза прихильна до Раї, що б не говорив Крістіан.

Говорячи про нього...

Я ковзнула по ньому поглядом, коли він пішов у ногу зі мною. Я зупинилася в бутік-готелі недалеко від будинку Луїзи, але сумнівалася, що Крістіан там теж зупинився. У нього, ймовірно, було місце в місті; принаймні, він зупиниться десь на кшталт The Carlyle або Four Seasons, а не в готелі на вісім номерів без будь-яких дизайнерських зручностей.

— Ви йдете за мною? — легковажно запитала я, коли ми звернули за ріг на бічну вулицю.

Присутність Крістіана панувала над тротуаром, розчиняючись у тінях і роблячи повітря навколо нас непереможним. Таким тихим і смертоносним, що навіть темрява не наважувалася торкнутися його.

— Просто хочу переконатись, що ти повернешся до свого готелю цілою та неушкодженою, — протягнув він.

— Спочатку днями підвезли машиною, тепер ось це. Чи завжди ви надаєте своїм орендаркам такі практичні послуги?

Димчастий вогник ковзнув в очі кольору віскі, і мої щоки залилися жаром, але Крістіан утримався від очевидного жарту.

— Ні, — коротка і проста відповідь, вимовлена із самовпевненістю людини, якій ніколи не доводилося пояснюватись.

Ми йшли мовчки ще хвилину, перш ніж він сказав:

— Відповідаючи на твоє попереднє запитання, я знаю, що ти їй подобаєшся, тому що я знаю Луїзу. Це звучить нелогічно, але щоразу, коли її хтось вражає, вона відкладає їх на другий план. Їй більше цікаво підсмажити тих, у кому вона не впевнена.

Я вже настільки звикла до його різкої зміни теми, що не пропускала ні секунди.

— Можливо, — я повірю, коли побачу це, іншими словами «отримаю угоду». — Звідки ви так добре її знаєте?

Луїза була на двадцять років старша за Крістіана, але це нічого не означало. Літні жінки спали з молодими чоловіками щодня. Це пояснило б те, як вона загорілася, коли побачила його.

Невелика похмурість наморщила моє чоло з причини, яку я не могла назвати.

— Я дружу з її племінником. І ні, я ніколи не спав із нею, — у його голосі пролунав натяк на сміх.

Мої щоки спалахнули сильніше, але, на щастя, мій голос звучав прохолодно і рівно.

— Дякую за інформацію, але мене не цікавить ваше любовне життя, — сказала я, по-королівськи піднявши підборіддя.

— Ніколи нічого не говорив про любов, міс Алонсо.

— Добре, мене не цікавить ваше сексуальне життя.

— Хм. Це ганьба, — натяк на сміх посилився.

Якби він намагався вивести мене з себе, у нього б нічого не вийшло.

— Тільки для вас, — ласкаво сказав я.

Ми зупинилися перед моїм готелем. Світло з вікон падало на обличчя Крістіана, ховаючи половину його у тіні. Світлий і темний.

Дві половинки однієї монети.

— Ще дещо, — мій подих утворив у повітрі крихітні білі хмарки. — Чому ви сьогодні з’явилися на вечері?

Це було не для того, щоб зустріти Луїзу; він майже не розмовляв із нею всю ніч.

Тінь пройшла крізь його очі, перш ніж зануритися під холодну бурштинову поверхню.

— Я хотів декого побачити.

Слова вбралися в повітряну кишеню, що розділяє нас. Досі я не усвідомлювала, наскільки ми були близькими.

Шкіра, спеції та зима. Це було все, що існувало до того, як Крістіан відступив назад і нахилив голову в бік входу в готель. Явне звільнення.

Я відкрила рот, потім закрила його, перш ніж пройти повз нього.

Тільки коли я дісталася обертових скляних дверей, моя цікавість пересилила нерішучість.