Страница 98 из 179
— Шокована, але не здивована, якщо ти розумієш. — Вона глибоко зітхнула. — Я рада, що Рита розповіла мені. Я знаю, що це всього лише чутки, але коли я думаю про це, все ніби як має сенс — чому він залишив моїй мамі так мало грошей, загадкові обставини, пов’язані з пожежею. Натомість, Аластер якоюсь мірою відповів за свої вчинки.
— І тепер він мертвий.
— І тепер він мертвий, — повторила Джулз. Вона видала невеликий смішок. — Немає потреби знову згадувати цього мудака.
— Згоден.
Офіціантка прибула, щоб прийняти наші замовлення, і я почекав, поки вона піде, перш ніж змінити тему.
— Отже, Джулз Міллер, так?
Вона поморщилася.
— Я змінила прізвище. Міллер — прізвище моєї мами. Після від’їзду з Огайо я хотіла почати все з чистого аркуша, тому подала заяву на законну зміну прізвища.
Я ледь не поперхнувся водою.
— Якого біса я цього не знав? Ейва ніколи не згадувала про це.
— Тому що Ейва не знає. Це просто прізвище. — Джулз смикала свою серветку. — Нічого важливого.
Якби це було неважливо, вона б не стала його змінювати, але я не став на це вказувати.
— Як ти придумала Емброуз?
Частина напруги покинула її тіло, і тінь пустощів промайнула на її обличчі.
— Звучить гарно.
У моєму горлі піднявся сміх.
— Ну, є мотиви й гірші, — сухо сказав я. — Це дивно — повернутися сюди?
Джулз зробила паузу, перш ніж відповісти.
— Дивно. До цієї поїздки я створила у своїй голові Вітлсбург у вигляді монстра. Тут у мене було так багато поганих спогадів... і хороших теж, але переважно поганих. Я думала, що повернення буде кошмаром, але, якщо не брати до уваги одкровення про Аластера, все було... нормально. Навіть зустріч із Ритою була не такою вже й поганою.
— Монстри в нашій уяві часто гірші, ніж у реальності.
— Так, — тихо сказала Джулз. Її погляд затримався на моєму. — А що щодо твоїх монстрів, Джоше Чен? Вони гірші у твоїй уяві чи в реальності?
Поки я обмірковував свою відповідь, між нами пройшла мовчазна, напружена пауза.
— Майкл надсилає мені листи майже щотижня, — нарешті відповів я. Зізнання мало кислуватий смак, наче щось, що я зберігав так довго, зіпсувалося, так і не побачивши світ. — Я не відкриваю їх. Вони лежать у шухляді мого столу, збираючи пил. Щоразу, коли приходить нове, я кажу собі, що викину його. Але ніколи цього не роблю.
В її очах запалилася іскра співчуття.
Якщо хто й розумів марність бажань спокути, яка ніколи не настане, так це Джулз.
— Ти сам сказав. Монстри в нашій уяві часто гірші, ніж у реальності. — Вона поклала свою руку на мою. — Ми ніколи не дізнаємося напевно, поки не зустрінемося з ними віч-на-віч.
Мої груди стиснулися. Завтра був похорон її матері, а вона втішала мене.
Я не знав, як я міг вважати Джулз нестерпною, бо, як виявилося, вона була до біса екстраординарною.