Спотворена ненависть

Перші враження залишаються з нами найдовше, але, всупереч поширеній думці, деякі люди змінюються. Проблема лише в тому, що вони змінюються швидше, ніж наші забобони.

— У тебе є улюблена книга? — Я хотів знати про Джулз усе. Що їй подобається, що вона ненавидить, які книжки вона читає і яку музику слухає. Кожну крихту інформації, яку я міг отримати, щоб задовольнити свою ненаситну потребу в ній.

— Я не можу вибрати одну. — обурювалася вона. — Це все одно, що попросити когось вибрати улюблений смак морозива.

— Легко. У мене Rocky Road, у тебе — солона карамель... — Я усміхнувся, коли вона насупилася. — У тебе в усьому улюблений смак — солона карамель.

— Не в усьому, — проворчала вона. — Гаразд. Якби мені довелося вибирати одну книжку, ґрунтуючись на тому, скільки разів я її перечитувала... — Її щоки почервоніли. — Не смійся, бо я знаю, що це кліше і дитяча книжка, але... «Павутина Шарлотти». Сім’я, яка жила в нашому будинку до нас, залишила примірник, і це була єдина книжка, яка була в мене в дитинстві. Я була одержима до такої міри, що не дозволяла мамі вбивати павуків, якщо це була Шарлотта.

Моя усмішка розширилася.

— Це до біса чарівно.

Рожевий колір на її щоках став ще яскравішим.

— Я була юна.

— Я говорив без сарказму.

Невелика посмішка торкнулася губ Джулз, але вона більше нічого не сказала, поки ми відходили від книжкового магазину.

Час наближався до обіду, тож ми зайшли в закусочну, яку вона назвала найкращим рестораном у місті, перш ніж повернутися в готель.

— Тут найкращі бургери. — Вона гортала меню, її обличчя світилося від передчуття. — Це одна з небагатьох речей, за якою я сумувала у Віттлсбурзі.

— Повірю тобі на слово. — Я оглянув червоні вінілові кабінки, чорно-білі картаті підлоги і старий музичний автомат у кутку. — Це місце нагадує мені знімальний майданчик фільму вісімдесятих.

Вона розсміялася.

— Напевно, тому що початковий власник був великим шанувальником фільмів вісімдесятих. Ми постійно тусувалися тут, коли я вчилася в школі. Це було місце, де можна було побачити і бути побаченим. Одного разу...

— Джулз? Це ти?

Джулз зблідла.

Я повернувся до того, хто говорив, мої м’язи вже згорнулися в передчутті бійки, але моя напруга розтанула в збентеженні, коли я побачив того, хто стояв поруч із нашим столиком.

Жінці, ймовірно, було близько двадцяти п’яти років, хоча макіяж і платиновий боб робили її старшою. На ній був обтислий червоний топ, і вона з очікувальним виразом обличчя дивилася на Джулз.

— Це ти! — вигукнула вона. — Джулз Міллер! Повірити не можу. Я не знала, що ти повернулася в місто! Скільки минуло, сім років?

Міллер? Якого біса?

Я покосився на Джулз, яка начепила явно фальшиву посмішку.

— Приблизно стільки, так. Як справи, Ріто?

— Ох, ти знаєш. Заміжня, двоє дітей, працюю в салоні моєї мами. Усе як у всіх, крім салону. — Очі Рити загорілися цікавістю, коли вона оглянула мене. — А це хто?

— Джош, — сказав я, коли Джулз зберігала мовчання. Я не став додавати ярлик. Я б не знав, який із них використовувати.

— Приємно познайомитися, Джоше, — промурликала Рита. — Ми не часто бачимо тут таких, як ти.

Мені вдалося чемно посміхнутися.

Рита здавалася досить нешкідливою, але напруга, що виходила від Джулз, була настільки сильною, що я відчував її смак.

— Чим ти займалася весь цей час? — Рита переключила свою увагу на Джулз, коли я не став продовжувати розмову. — Ти просто зникла. Ні поки що, нічого.

— Коледж.

Джулз не стала уточнювати, але жінка продовжила.

— Де?

— Він невеликий. Ти, ймовірно, ніколи про нього не чула.

Мої брови зметнулися вгору. Тейєр був невеликим, але це був один із найвідоміших університетів у країні. Готовий посперечатися, що з моєю медичною освітою більшість людей чули про нього.

— Ну, тобі пощастило, що ти вибралася, коли вибралася. — Рита зітхнула. — Це місце висмоктує з тебе душу, розумієш? Але що поробиш? — Вона знизала плечима. — До речі, мені шкода, що так вийшло з твоєю мамою й Аластером. Це було божевілля.

— Пожежа в будинку? Це сталося багато років тому, — сказала Джулз.

— Ні. Ну, так, але я не про це. — Рита помахала рукою в повітрі. — Хіба ти не чула? Аластера застали за сексом із дочкою одного з його ділових партнерів. Їй було шістнадцять, тож технічно це було законно за законами штату, але... — Вона перебільшено здригнулася. — У будь-якому разі, його діловий партнер розлютився, коли дізнався про це. За чутками, він знищив половину бізнесу Аластера, і Аластеру довелося взяти купу кредитів, щоб утримати його на плаву. Ось чому твоя мама отримала таку маленьку спадщину. Це було все, що в нього залишилося. Деякі люди кажуть, що партнер також був тим, хто підпалив будинок, але ми цього ніколи не дізнаємося.

Господи Ісусе. Усе це звучало як денна мильна опера, але один погляд на Джулз прогнав усю мою невіру.

Вона сиділа, заціпеніла, і дивилася на Риту широко розкритими очима. Її шкіра була під колір білих серветок, складених у маленьку металеву коробку на столі.

— Що... мама знала? Чому про це не писали в газетах?

— Сім’я Аластера приховувала це від газет, — відповіла Рита, явно радіючи, що знає щось, чого не знає Джулз. — Це тримали в секреті, але хтось злив інформацію. Ти можеш у це повірити? Твоя бідна мама. Хоча вона знала і залишилася з ним після того, як... — Вона запнулася і прочистила горло. — Загалом, що змусило тебе повернутися?

— Я... — Джулз нарешті моргнула. — Моя мама померла кілька днів тому.

У повітрі повисла важка, незручна пауза.

— О.— Рита знову прочистила горло, її очі метушилися по закусочній. Багряний колір забарвив її обличчя. — Мені дуже шкода чути це. Гей, мені час бігти, але я була рада знову побачити тебе і, е-е, мої співчуття.

Вона кинулася бігти, ледь не збивши офіціанта в поспіху.

Скатертиною доріжка.

— Старий друг? — запитав я.

— Якщо ти маєш на увазі те, що вона списувала в мене контрольні з математики. — Джулз почала оговтуватися, хоча шок ще не повністю покинув її обличчя. — Як ти вже здогадався, вона найбільша пліткарка в місті.

— Ага. — Я подивився на неї із занепокоєнням. — Як ти ставишся до новин про Аластера?

Я відчував себе частково виправданим фінансовим крахом цієї людини, але Джулз і без того мала достатньо проблем зі смертю мами, щоб ще й мати справу з привидом її огидного вітчима.