Спотворена ненависть

36. ДЖОШ

Я не планував летіти в Огайо.

Я пройшов весь шлях до аеропорту, до свого новозеландського рейсу, але коли почалася посадка, все, про що я міг думати, була Джулз. Що вона робить, як вона почувається, чи благополучно вона приземлилася. Походи і заходи, на планування яких я витратив місяці, цікавили мене не більше, ніж спостереження за висиханням фарби.

Тому, замість того щоб летіти в пункт призначення номер два в моєму списку, що потрібно встигнути зробити за життя (після Антарктиди), я попрямував прямо до каси і купив квиток на найближчий рейс до Колумбуса.

Промінявши Нову Зеландію на Віттлсбург. Я був божевільним, і навіть не міг змусити себе розлютитися через це.

— Опояши стегна, — сказала Джулз, коли ми звернули ліворуч на тиху, засаджену деревами вулицю. — Зараз тобі підірвуть мозок.

Залишивши сумку в номері, я вмовив її приєднатися до мого походу в музей. Можливо, мені слід було вибрати більш цікавий привід, ніж музей в’язання гачком, але я прочитав про нього під час поїздки автобусом з Колумбуса, і він був зазначений як головна визначна пам’ятка міста. Це повинно було щось означати, вірно?

Мої брови піднялися.

— Ти щойно використала фразу «опояши стегна»? Тобі скільки, вісімдесят?

— Щоб ти знав, персонаж Стенлі Туччі використовує її у фільмі «Диявол носить Prada», й і Стенлі, і фільм просто дивовижні.

— Так, і скільки років дивовижному Стенлі?

Джулз кинула косий погляд у мій бік.

— Я не ціную уїдливість, особливо з огляду на безкоштовну, детальну екскурсію, яку я щойно влаштувала тобі.

Я боровся з посмішкою.

— Це була п’ятнадцятихвилинна прогулянка, Руда.

— Під час якої я вказала на найкращий ресторан міста, боулінг, магазин, у якому на десять секунд знявся Брюс Вілліс, і перукарню, де мені зробили чубок на короткий, жахливий час у старших класах, — помітила вона. — Це безцінна інформація, Чен. Такого ти не знайдеш у жодному путівнику.

— Я майже впевнений, що зможу знайти перші три пункти в путівниках. — Я смикнув її за пасмо волосся. — Не любитель чубчика?

— Категорично ні. Чубчик і рожеві тіні для повік. Моє тверде «ні».

— Хм, думаю, тобі б пасував чубчик. — Джулз пасує все.

Навіть зараз, із фіолетовими тінями, розмитими під очима, і напруженими лініями біля рота, вона була така до біса гарна, що я не міг перестати дивитися на неї.

Її зовнішність не змінилася за ці роки, але щось змінилося.

Я не міг зрозуміти, що саме.

Раніше Джулз була красива, як зелена трава і глибокі океани. Це був факт життя, але не те, що мене особливо зворушило.

Зараз вона була прекрасна так, що я хотів потонути в ній, дозволити їй заповнити кожен дюйм моєї душі, поки вона не поглине мене. Не мало значення, чи вб’є вона мене, бо у світі, де мене оточувала смерть, вона була єдиною річчю, яка змушувала мене почуватися живим.

— Повір мені, не йде. У будь-якому разі, досить про моє волосся. — Джулз махнула рукою на будівлю перед нами. — Узри, всесвітньо відомий Музей в’язання гачком Бетті Джонс.

Мій погляд затримався на ній, поки ми йшли до входу.

— Виглядає вражаюче.

Я не зміг би назвати колір будівлі, якби ви приставили пістолет до моєї голови.

Через півгодини і кілька запаморочливо нудних експозицій я нарешті вивів себе з трансу, спричиненого Джулз, і тільки пошкодував, що зробив це.

— Що це за хрінь? — Я вказав на синю в’язану... собаку? Вовка? Чим би це не було, його морда була однобокою, а кришталеві очі-намистинки загрозливо виблискували на нас із полиці, наче він злився, що ми вдерлися в його особистий простір.

Ось що я отримав за неуважність. Якщо я помру від рук іграшки з привидами, я буду в люті.

Джулз примружилася на маленьку золоту табличку під вовком/собакою.

— Це була одна з улюблених іграшок доньки Бетті, — сказала вона. — В’язана вручну відомою місцевою майстринею і подарована їй на п’ятий день народження.

— Виглядає демонічно.

— Ні. — Вона втупилася на іграшку, яка вискалилася у відповідь. Я можу заприсягтися, що його губи скривилися в оскалі. — Але, ем, давай продовжимо.

— Знаєш що, думаю, на сьогодні з мене вистачить в’язання гачком. — Я вже заплатив сповна. Пора було забиратися звідси, поки іграшки не ожили а-ля «Ніч у музеї». — Якщо тільки ти не хочеш подивитися на ще більшу кількість ковдр і одержимих іграшок.

Куточки губ Джулз сіпнулися.

— Ти впевнений? Ти відмовився від Нової Зеландії заради цього всесвітньо відомого музею. Ти маєш окупити свої витрати.

— О, я окуплю.— За мої гроші і за мій кошмар. Я поклав руку на поперек Джулз і направив її до виходу. — Усе нормально, повір мені. Я краще подивлюся решту міста.

— Ми вже бачили більшу його частину під час нашої прогулянки сюди. Все інше — житлові будинки.

Ісусе.

— Має ж бути щось, що ми пропустили. Яке твоє улюблене місце в місті?

Ми вийшли в згасаюче післяполудневе світло. Золота година переходила в сутінки, і довгі тіні тягнулися тротуарами, поки ми йшли до центру міста.

— Воно закрилося годину тому, — відповіла Джулз.

— Я все одно хочу подивитися.

Вона кинула на мене дивний погляд, але знизала плечима.

— Раз ти наполягаєш.

За десять хвилин ми прийшли в книжковий магазин старовинного вигляду. Він був втиснутий між магазином товарів першої необхідності і китайською закусочною, а на темних вікнах облупленою червоною фарбою було надряпано «Книги Крабтрі».

— Це єдиний книжковий магазин у місті, — сказала Джулз. — Я не розповідала про це нікому зі своїх друзів, бо читати не вважалося круто, але це було моє улюблене місце, де я проводила час, особливо в дощові дні. Я приходила сюди так часто, що запам’ятала всі книжки на полицях, але мені все одно подобалося зазирати сюди кожні вихідні. Це заспокоювало. — Її губ торкнулася крива усмішка. — До того ж, я точно знала, що не зіштовхнуся тут ні з ким зі знайомих.

— Це був твій притулок.

Її обличчя пом’якшилося від ностальгії.

— Так.

Мій рот скривився від уявного образу юної Джулз, яка пробирається до книжкового магазину і ховається від своїх друзів. Кілька місяців тому, коли єдиною Джулз, яку я знав, була в’їдлива і затята тусовщиця, я б назвав це нісенітницею. Але тепер я міг собі це уявити.

Насправді, якщо не брати до уваги дівич-вечора Бріджит, я вже давно не бачив, щоб Джулз розважалася, як у коледжі. Чорт, та й я вже давно не веселився так, як у коледжі.