Страница 95 из 179
Ейфелева вежа, Мачу-Пікчу, Велика Китайська стіна... а музей в’язання гачком Бетті Джонс? Так, ні.
— Всесвітньо відомий, так? — Щось дивне і трепетне відбувалося в моєму шлунку. Я не хотіла, щоб це припинялося.
— Ага. — Ямочка Джоша виділилася сильніше. — Прочитав про нього в журналі в аеропорту, і він спонукав мене змінити рейс в останній момент. В’язання гачком для мене важливіше за плавання Мілфорд-Саундом у будь-який день.
Клубок емоцій застряг у мене в горлі.
— Що ж, не мені ставити під сумнів твою любов до в’язання гачком. — Не плач у холі. — Ти зупинився в цьому готелі?
— Залежить від обставин. — Джош засунув руку в кишеню, його очі не відривалися від моїх. — Ти хочеш, щоб я залишився тут?
Маленька, перелякана частина мене хотіла відповісти «ні». Було б так легко втекти у свою кімнату і замкнутися там до похорону мами, а потім поїхати і зробити вигляд, що поїздки не було.
Але я так втомилася бігти. Втомилася боротися зі світом і собою одночасно, вдавати, що все добре, коли я щосили намагалася тримати голову над водою.
Це було нормально — дотягнутися до рятувального плота, в якій би формі він не був.
Моїм виявився Джош Чен.
Я злегка кивнула головою, не довіряючи собі говорити.
Його обличчя пом’якшилося.
— Іди сюди, Руда.
Це було все, що мені потрібно.
Я підлетіла до нього і зарилася обличчям у його груди, а його руки зімкнулися навколо мене. Від нього пахло милом і цитрусовими, а його толстовка м’яко притискалася до моєї щоки.
Цікаві погляди портьє та інших постояльців готелю впивалися мені в боки. Без сумніву, завтра ми станемо предметом міських пліток, але мені було все одно.
Уперше з моменту приземлення в Огайо я могла дихати.