Страница 91 из 179
У мене защеміло в грудях від її тихого сміху. Два сміхи менш ніж за годину. Я розцінив це як перемогу.
— Ти був близький із мамою? — запитала вона. — До...
Моя посмішка померкла.
— Так. До розлучення вона була найкращою. Розлучення було неприємним, і вона стала неврівноваженою. Непостійною. Примхливою. А коли її звинуватили у спробі вбивства Ейви... ну, ти знаєш, що сталося... — Клубок емоцій застряг у мене в горлі. — Як і більшість людей, я думав, що вона намагалася втопити Ейву. Лікарі та поліція списали це на психічний розлад, але я все одно відмовлявся розмовляти з нею протягом кількох тижнів після цього. Ми ледь встигли помиритися, як вона передозувалася антидепресантами.
Обличчя Джулз пом’якшилося від співчуття.
— Схоже на мою історію. Принаймні, початок. — Вона провела пальцем по обідку кухля. — Ми з мамою були близькими, коли я була дитиною. Мій батько пішов ще до мого народження, тож ми залишилися вдвох. Вона любила вбирати мене і ходити зі мною містом, немов я була лялькою або ексклюзивним аксесуаром. Я не заперечувала — мені подобалося вбиратися, і це робило її щасливою. Але коли я стала старшою, я почала отримувати більше уваги, ніж вона, особливо від чоловіків, і вона це ненавиділа. Вона ніколи не говорила цього, але я бачила це в її очах щоразу, коли хтось робив мені комплімент. Вона перестала ставитися до мене як до своєї доньки і стала ставитися до мене як до суперниці.
Господи.
— Вона заздрила власній доньці?
Я намагався, щоб у моєму голосі не було осуду, зважаючи на те, що жінка щойно померла, але мій шлунок стиснувся від думки, що мати може змагатися зі своєю дитиною.
Джулз випустила беззлобний смішок.
— У цьому вся суть моєї мами. Вона звикла бути в центрі уваги. Королева школи, королева випускного балу, королева краси. У молодості вона виграла купу конкурсів, і так і не змогла забути свої дні слави. Вона була красива навіть у зрілому віці, але вона не могла змиритися з тим, що не є найкрасивішою людиною в кімнаті.
Вона зробила глибокий вдих.
— Замість коледжу мама займалася модельним бізнесом, але так і не досягла успіху. Після того, як вона народила мене, робота вичерпалася, і вона стала офіціанткою. Наше місто було дешевим. Ми могли б вести нормальний спосіб життя, але в неї були великі проблеми з витратами, і вона набрала купу боргів за кредитними картками на одяг, косметику, косметичні послуги... загалом, на все, що допомагало їй підтримувати видимість. Наші рахунки відійшли на другий план. Бували дні, коли єдиною справжньою їжею, яку я їла, була шкільна їдальня, і багато днів, приходячи додому, я з жахом думала, що цього дня нас виселять.
Я погладжував спину Джулз заспокійливими рухами, навіть коли моя щелепа напружилася під час опису її дитинства.
Хто, чорт забирай, обирає косметику й одяг замість їжі для своєї дитини?
Але я бачив достатньо каліцтва у світі, щоб знати, що такі люди існують, і мені стало погано від того, що Джулз виросла з одним із них.
— Коли мені було тринадцять, вона привернула увагу Аластера, найбагатшої людини в місті, коли він зайшов до бару, де вона працювала, — продовжувала Джулз, — Через рік вони одружилися. Ми переїхали у великий будинок, я отримувала щедру допомогу, і здавалося, що всі наші проблеми вирішено. Але Аластер завжди... — Коротка пауза була достатньо довгою, щоб жах скував мої нутрощі. — ...спостерігав за мною і говорив речі, від яких мені ставало дико не по собі, наприклад, які в мене гарні ноги або що мені слід частіше носити спідниці. Але він не торкався до мене, а я не хотіла, щоб люди думали, що я надто гостро реагую на кілька компліментів, тож я нічого не говорила. І ось одного вечора, коли мені було сімнадцять, а мама була з подругами, він зайшов до мене в кімнату і...
Я похмурів.
— І що? — Слова вібрували з таким моторошним спокоєм, що важко було повірити, що вони вийшли з мого рота.
— Він говорив усе про те, що я маю бути більш вдячною за все, що він зробив для мене і моєї мами, а потім він сказав, що я можу показати йому, наскільки я вдячна... ну, ти знаєш.
Лють затуманила мій зір і забарвила світ у криваво-червоний колір. Темрява заворушилася в моїх грудях, підступна тим, як повільно вона розгорталася, наче монстр, що заколисує свою жертву хибним почуттям безпеки перед нападом.
— Що сталося потім? — Усе так само спокійно, усе так само рівно, хоча під моїми словами пробивалася гостра напруга.
— Звісно, я відмовилася. Я крикнула на нього, щоб він забрався, і пригрозила розповісти мамі про те, що він сказав. Він тільки розсміявся і відповів, що вона ніколи мені не повірить. Потім він спробував поцілувати мене. Я спробувала відштовхнути його, але він був занадто сильний. На щастя... — Її рот скривився на цьому слові. — Моя мама прийшла додому раніше і застала нас до того, як він встиг... зробити що-небудь ще. Він наплів якусь історію про те, як я намагалася спокусити його, і вона повірила йому. Вона назвала мене повією за те, що я намагалася спокусити її чоловіка, і вигнала мене того ж вечора.
Лють дедалі сильніше пульсувала в моєму нутрі, розширюючись і посилюючись, доки не зруйнувала всі мої моральні підвалини.
Я став лікарем, щоб рятувати життя, але я хотів зрізати шкіру з тіла Аластера, смужку за смужкою, і дивитися, як життя витікає з його очей.
— Я змогла зняти достатньо грошей, щоб протриматися кілька тижнів, поки Аластер не заморозив мої рахунки, — сказала Джулз. — До коледжу я, е-е-е-м, підробляла в місті. Після закінчення школи я поїхала, і відтоді більше не поверталася.
— Де зараз Аластер?
Допоможи йому Бог, якщо я коли-небудь знайду його, бо в мене було нуль докорів сумління, щоб втілити вбивчі фантазії в реальність.
Коли справа стосувалася монстрів, які полювали на молодих дівчат або тих, хто був мені дорогий, мені було наплювати на закон. Закон не завжди був справедливістю.
— Він помер, коли я була на першому курсі коледжу, — відповіла Джулз. — Пожежа в будинку. Я тоді ще стежила за тим, що відбувалося вдома – назви це хворобливою цікавістю – і ця новина потрапила в місцеві газети. Ходили чутки про підпал, але поліція не змогла знайти вагомих доказів, і справу зам’яли.
Смерть Аластера мала заспокоїти мене, але вона тільки ще більше розлютила мене. Мені було байдуже, чи згорів він живцем; покидьок занадто легко відбувся.