Страница 92 из 179
— Моя мама в цей час гуляла з подругами, тож з нею все було гаразд, але виявилося, що Аластер залишив їй жалюгідні гроші, — продовжувала Джулз. — Я не знаю, куди поділася решта його статків, але, звісно, мама витратила свій спадок протягом року. Вона пройшла шлях від «усього» до «нічого». — Гірка усмішка торкнулася її губ. — Про це так само написали в місцевих газетах. Коли ти багатий, як Аластер, у такому маленькому містечку, як Віттлсбург, усе, що відбувається з тобою і твоєю родиною стає новиною.
У моїй щелепі сіпнувся мускул.
— І ніхто не задався питанням, чому вони вигнали сімнадцятирічну дівчину на вулицю напризволяще?
— Ні. Городяни вигадали свої власні чутки про те, що я крала в Аластера, щоб фінансувати свою звичку до наркотиків, — сухо відповіла вона. — Як вони намагалися достукатися до мене, але нічого не вийшло, вони були в розпачі, і так далі, і тому подібне.
Ісус, блядь, Христос.
— Найбожевільніше, що я все ще хотіла помиритися з мамою, особливо після смерті Аластера. Вона була моєю мамою, розумієш? Моя єдина сім’я. Я зателефонувала їй, і потрапила на голосову пошту і залишила свій номер. Попросила її передзвонити мені, бо я хотіла поговорити. Вона так і не передзвонила. — Джулз міцніше обхопила кухоль руками. — Моє его отримало величезний удар, і це був останній раз, коли я зв’язалася з нею. Але якби я не дозволила своїй гордості стати на заваді...
— Спілкування — це вулиця з двостороннім рухом. — Частина мого гніву згасла, змінившись глибоким болем за маленьку дівчинку, яка всього лише хотіла любові своєї матері. — Вона могла б і зв’язатися з тобою. Не будь надто суворою до себе.
Чесно кажучи, її мати здавалася мені чортовою сукою, але я тримав це при собі. «Не говори погано про мертвих» і таке інше.
— Знаю. — Джулз зітхнула. Засмучення вирізало крихітні борозенки на її лобі, але, принаймні, вона перестала плакати. — У будь-якому разі, досить про минуле. Це пригнічує. — Вона стукнула своїм коліном об моє. — Із тебе вийшов би непоганий психотерапевт.
Я мало не розсміявся від цієї думки.
— Повір мені, Руда. З мене вийшов би жахливий психотерапевт. — Я ледь міг розібратися у своєму житті, не кажучи вже про те, щоб радити людям як їм жити. — У мене просто є досвід спілкування з неблагополучними сім’ями, ось і все.
У двері подзвонили.
Я неохоче піднявся з дивана, щоб відчинити двері, і повернувся з двома великими коричневими паперовими пакетами.
— Заспокійлива їжа, — пояснив я, виймаючи з пакетів коробки з їжею на винос.
Макарони з сиром. Томатний суп. Чізкейк «Солона карамель». Її улюблений.
— Я не голодна.
— Їж. — Я підсунув до неї контейнер із супом. — Тобі знадобиться енергія пізніше. І пий більше води, інакше в тебе буде зневоднення.
Джулз нагородила мене крихітною посмішкою.
— Ти такий лікар.
— Прийму це за комплімент.
— Ти все сприймаєш як комплімент.
— Звичайно, сприймаю. Я не можу уявити, чому хтось хоче мене образити. — Я зняв кришку з макаронів із сиром. — Я вкрай милий.
— Людям, вкрай милим, не потрібно постійно говорити про це. — Джулз зробила крихітний ковток супу, перш ніж поставити його на місце.
— Більшість людей – не я. — Я підчепив виделкою шматочок чізкейка і простягнув їй. Після секундного коливання вона прийняла його.
Деякий час ми їли в дружньому мовчанні, поки вона не сказала:
— Я маю скоро летіти в Огайо. На похорон. Але мій випускний у суботу, і маю все організувати, а я навіть не знаю, скільки коштують перельоти. Вони не можуть бути такими дорогими, вірно? Але це в останній момент. І я маю вирішити, де я житиму, і я маю...
— Дихай, Руда. — Я поклав руки їй на плечі, заспокоюючи її. Вона знову задихала швидше, її очі стали дикими від тривоги, що переповнювала її. — Ось що ми зробимо. Ми закінчимо їсти, потім ти приймеш душ, поки я шукатиму рейси, готелі та похоронні бюро. Коли ми владнаємо всі ці питання, ми зможемо зосередитися на деталях. І ти не полетиш в Огайо до закінчення навчання. Ти пройшла через три роки пекла юридичної школи, тож ти пройдеш через цю чортову сцену. Зрозуміла?
Джулз кивнула, виглядаючи занадто приголомшеною, щоб сперечатися.
— Добре. — Я простягнув їй залишок чізкейка. — Ось. Це лайно занадто солодке для мене.
Коли ми закінчили їсти, вона пішла в душ, а я зайнявся логістикою її поїздки. На щастя, перельоти в Огайо були недорогими, а у Віттлсбурзі було лише два готелі, п’ять нічліжок і сніданків, і жменька мотелів на околиці міста, тож вибір було нескладно звузити. Швидкий пошук у Google також виявив похоронне бюро з хорошими відгуками і розумними цінами.
На той час, як Джулз вийшла з ванної, у мене вже все було готово на ноутбуці. Вона кинула на них побіжний погляд, перш ніж забронювати номер.
— Дякую. — Вона опустилася на моє ліжко і провела рукою по волоссю, все ще виглядаючи трохи розгубленою, але більш жвавою, ніж раніше. — Тобі не потрібно було робити все це. —Вона махнула рукою на мій комп’ютер.
— Я знаю, але це краще, ніж удесяте дивитися повтор якогось паскудного телесеріалу.
Джулз фиркнула. Її погляд упав на мою відкриту валізу і розширився.
— Почекай, твоя поїздка до Нової Зеландії. Я забула, що...
— Тільки наступного тижня. Я їду в понеділок. — Занепокоєння стиснуло моє нутро. Я так чекав на Нову Зеландію, але з якоїсь причини мій ентузіазм ослаб.
— Буде весело. — Джулз позіхнула. На ній була моя стара футболка Тейєр, яка облягала її стегна, а вологе волосся спадало темно-рудими хвилями на плечі.
З усіх моїх улюблених пам’яток у світі — монумент Вашингтона на світанку, осіннє сяйво листя під час осені в Новій Англії, простори океану і джунглів, що розкинулися переді мною наприкінці довгого походу в Бразилії – Джулз у моїй футболці може стати номером один.
— Відпочивай, — сказав я хриплувато, збентежений дивним теплом, що розливається по моїх нутрощах. — Уже пізно, і в тебе був довгий день.
— Зараз дев’ята, дідусю. — Вона знову позіхнула.
— Так? Це не я намагаюся зловити мух ротом. — Я закрив ноутбук і вимкнув усе світло, крім приліжкової лампи. — Спати. Зараз же.
— Ти такий владний. Присягаюся... — Позіхання. — Я не знаю, як... — Зевок. — Люди витримують... — Сонне бурчання Джулз ставало дедалі тихішим із кожним словом, поки її очі не зімкнулися.