Страница 9 из 179
— Звісно. Не дай Боже, щоб слово «дякую» покинуло твій рот, — його сарказм посилився. — Ти така заноза в дупі, ти знаєш це?
— Це краще, ніж бути ослом, крапка.
Усі інші дивилися на Джоша і бачили красивого, чарівного лікаря. Я дивилася на нього і бачила осудливого, самовдоволеного придурка.
Ти можеш знайти інших друзів, Ава. Вона — погані новини. Тобі не потрібна така людина у твоєму житті.
Мої щоки почервоніли. Минуло сім років відтоді, як я підслухала розмову Джоша з Авою про мене, якраз коли ми з нею потоваришували, а спогад досі палив. Я ніколи не говорила їм, що чула їх. Це тільки змусило б Аву почуватися погано, а Джош не заслуговував на те, щоб знати, як сильно поранили його слова.
Він був не першим, хто вважав мене недостатньо гарною, але він був першим, хто спробував зруйнувати одну з моїх дружб, що зароджувалися, через це.
Я блиснула тендітною посмішкою.
— Прошу мене вибачити, але я перевищила допустиму норму твоєї присутності, — я одягла пальто і рукавички та поправила сумку. — Передай своїй супутниці мої співчуття.
Перш ніж він встиг відповісти, я протиснулася повз нього і прискорила крок, поки не вийшла на прохолодне березневе повітря. Тільки тоді я дозволила собі розслабитися, хоча мій пульс продовжував шалено битися.
З усіх людей, з якими я могла зіткнутися в барі, я мала зіткнутися з Джошем Ченом. Чи може день стати ще гіршим?
Я вже могла уявити, якими глузуваннями він обсипатиме мене під час наступної зустрічі.
Пам'ятаєш, як тебе кинули, Джей Р?
Пам'ятаєш, як ти сиділа в барі цілу годину одна, як невдаха?
Пам'ятаєш, як ти вбралася і витратила свої останні улюблені тіні для повік заради хлопця на ім'я Тодд?
Гаразд, про останні дві речі він не знав, але я б не здивувалася, якби він дізнався.
Я глибше засунула руки в кишені і звернула за ріг, прагнучи якнайдалі віддалитися від кодла Сатани.
«Бронзова шестерня» знаходилася на жвавій вулиці з ресторанами, де навіть узимку лунала музика і люди виходили на тротуар. Та, якою я йшла зараз, хоча й була всього через одну вулицю, була моторошно тихою. Уздовж обох тротуарів вишикувалися зачинені магазини, а з тріщин у землі проростали клаптеві пучки бур'янів. Сонце ще не сіло, але тіні, що подовжувалися, надавали околицям зловісного вигляду.
Інстинктивно я пішла швидше, хоча мене відволікала не тільки сутичка з Джошем, а й десятки пунктів у моєму списку справ. Коли я була сама, мої турботи й завдання тіснилися в моєму мозку, наче діти, що потребують уваги батьків.
Випускний, підготовка до іспиту, можливе побиття Тодда через смс (ні, він того не вартий), пошук квартири в інтернеті, вечірка-сюрприз на честь дня народження Ейви цими вихідними...
Зачекайте хвилинку.
День народження. Березень.
Я різко зупинилася.
Боже мій.
Крім Ейви, я знала ще когось із днем народження на початку березня, але...
Тремтячою рукою я витягла телефон із кишені, і мій шлунок різко скоротився, коли я побачила дату. 2 березня.
Сьогодні був її день народження. Я зовсім забула.
Щупальця провини стиснули мої нутрощі, і я, як і щороку, задумалася, чи не подзвонити їй. Я ніколи не дзвонила, але... цей рік може бути іншим.
Я кажу собі це щороку.
Я не повинна відчувати себе винуватою. Вона ніколи не дзвонила мені в мій день народження. Або на Різдво. Або на будь-яке інше свято. Я не бачила і не розмовляла з Аделін сім років.
Дзвони. Не дзвони. Дзвони. Не дзвони.
Я затиснула нижню губу між зубами.
Це був її сорок п'ятий день народження. Це була велика подія, вірно? Досить велика, щоб її дочка привітала її з днем народження... якщо вона дбала про те, щоб отримати що-небудь від мене.
Я була так зайнята своїми роздумами, що не помітила, як хтось підійшов, доки до моєї спини не притулився твердий ствол пістолета і хрипкий голос не рявкнув:
— Віддай мені свій телефон і гаманець. Зараз же.
Серце заколотилося, і я мало не впустила телефон. Невіра перетворила мої кінцівки на камінь.
Ти, напевно, жартуєш.
Ніколи не ставте Всесвіту запитання, на які не хочете отримувати відповіді, бо виявиться, що день може стати набагато гіршим.
2. ДЖОШ
— Не кажи цього, — я відкрив своє пиво, не звертаючи уваги на потішний вираз обличчя Клари. Симпатична барменка, з якою вона фліртувала, пішла, щоб впоратися з піком щасливої години, і відтоді дивилася на мене зі знавцем усмішкою.
— Гаразд. Не буду, — Клара схрестила ноги і зробила скромний ковток свого напою.
Вона працювала медсестрою невідкладної допомоги в університетській лікарні Тейєр, де я проходив ординатуру третій рік, спеціалізуючись на невідкладній медицині, тому наші шляхи часто перетиналися. Ми товаришували з першого курсу ординатури, коли нас об'єднала спільна любов до активних видів спорту і паскудних фільмів дев'яностих, але вона відчувала до мене або будь-якого представника чоловічої статі такий самий сексуальний інтерес, як до каменя.
Клара, зрозуміло, не була моєю парою, принаймні в романтичному сенсі, але я не став виправляти припущення Джулз. Моє особисте життя не було її справою. Чорт, іноді мені хотілося, щоб це було і не моя справа.
— Добре, — я зловив погляд симпатичної блондинки в іншому кінці бару і кокетливо посміхнувся. Вона відповіла мені заманливим поглядом.
Це було те, що мені потрібно сьогодні ввечері. Алкоголь, перегляд гри Wizards з Кларою і нешкідливий флірт. Усе, що завгодно, аби відволіктися від листа, що чекає на мене вдома.
Поправка: лист. У множині.
24 грудня. 16 січня. 20 лютого. 2 березня. У голові промайнули дати останніх листів від Майкла.
Я отримував їх щомісяця, як по годинах, і ненавидів себе за те, що не викидав їх, щойно бачив.
Я зробив довгий ковток пива, намагаючись забути про стопку нероздрукованої пошти, що лежала в шухляді мого столу. Це було моє друге пиво менш ніж за десять хвилин, але, чорт забирай, у мене був довгий робочий день. Мені потрібно було зняти напругу.
— Мені завжди подобалися руді, — сказала Клара, повертаючи мене до розмови, яку я не хотів вести. — Можливо, тому що «Русалонька» була моїм улюбленим діснеївським фільмом у дитинстві.
Її обличчя спотворилося в усмішці від мого багатостраждального зітхання.
— Твоя відсутність тонкощів вражає.
— Мені подобається, коли в мене є хоча б одна вражаюча риса, — посмішка Клари стала ширшою. — Отже, ким вона була?