Спотворена ненависть

31. ДЖУЛЗ

Я дозволяла собі одну вечірку жалості на рік, тому після зриву в душі я взяла себе в руки і відклала думки про Макса і Джоша до закінчення весілля.

На щастя, палац займав нас репетиціями, передвесільними вечірками та уроками протоколу, і не встигла я озирнутися, як до церемонії залишалося всього півгодини.

Бріджит, Ейва, Стелла, невістка Бріджит, Сабріна – її матрона, як наказував протокол– і я зібралися в номері для молодят для останньої перевірки перед тим, як увійти до собору, де відбуватиметься весілля.

Сім тисяч гостей. Пряма трансляція для мільйонів глядачів по всьому світу.

Нерви затріпотіли в моєму животі.

— Я знаю, що вже говорила це раніше, але велике спасибі вам, друзі, за те, що ви тут. — Очі Бріджит мерехтіли від емоцій, коли вона оглядала нас. — Я знаю, що підготовка була божевільною, і пильна увага це нелегко, тому я вдячна.

— Ми б ні за що на світі не пропустили твоє весілля. — Стелла стиснула її руку, її очі світилися сумішшю щастя і смутку.

Ті самі суперечливі емоції проникали в мене, поки годинник відраховував час до церемонії. Я була щиро рада за Бріджит, особливо після всього, через що вони з Різом пройшли, щоб бути разом, але її шлюб ознаменував кінець епохи.

Ми з друзями дорослішали. Ми більше не були молодими, безтурботними студентами, якими були колись. Ми вже давно не були ними, але весілля Бріджит якимось чином вбило цей факт у свідомість сильніше, ніж її коронація.

Минули часи спонтанних поїздок на вихідні, нічних спа-сеансів у гуртожитку та щотижневих зустрічей за кавою й булочками в «Ранковій печені»...

Тепер Ейва жила з Алексом і постійно подорожувала по роботі. Бріджит була буквально королевою і збиралася вийти заміж. А Стелла була так зайнята журналом і своїм блогом, що я її майже не бачила, хоча ми були сусідками.

Але коли ми були разом, усе було як у старі добрі часи, і я ніколи не сприймала це як належне.

— Скажи Різу, щоб він поводився з тобою як слід, інакше йому доведеться відповідати перед нами, — додала Стелла.

Незважаючи на її погрозу, ми знали, що нам не варто турбуватися. Різ поводився з Бріджит як із королевою ще до того, як вона зійшла на трон.

У м’якому сміху Бріджит прозвучала нотка настороженості.

— Скажу.

Хтось постукав у двері. Увійшла Фрея, секретарка зі зв’язків із громадськістю палацу, і схилила голову перед Бріджит.

— Ваша Величносте. Ви готові?

Уперше за цей день на обличчі Бріджит промайнуло побоювання, але вона розправила плечі й кивнула.

Ми востаннє перевірили зачіску і макіяж, перш ніж спуститися вниз і пройти довгим коридором, що з’єднує гостьовий будинок і стародавній собор.

Двері відчинилися, і всі думки, крім того, щоб не спіткнутися під час моєї нескінченної ходи до вівтаря, зникли.

Прем’єр-міністри. Королівські особи. Знаменитості. Джош.

Усі присутні втупилися на мене, але з тисяч пар очей одна особливо вчепилася в мене, коли я проходила повз лави, призначені для близьких друзів і родичів нареченого і нареченої.

Моє серце забилося голосніше.

Я зайняла своє місце біля вівтаря і спрямувала погляд на вхід, вирішивши не дивитися на брата подруги в натовпі.

Не дивись. Не дивись. Не дивись.

Бріджит вів її дідусь, колишній король Едвард, і натовп охопила побожна тиша.

По інший бік вівтаря Різ застиг неприродно нерухомо. Його очі зустрілися з очима Бріджит, і його обличчя світилося такою любов’ю, що в мене стиснулося серце. У соборі міг би впасти метеорит, і він не зміг би відірвати від неї очей.

Посмішку у відповідь Бріджит було видно навіть під її мереживною вуаллю. Мить тягнулася між ними, така чуттєва й інтимна, що мені здалося, ніби я вдерлася в їхнє життя, незважаючи на тисячі гостей, що оточували нас.

Я зморгнула сльози, що зібралися в моїх очах. Я не плакала. Я виводила зайву вологу. Ось і все.

Але коли архієпископ розпочав церемонію, я не могла зупинити себе від сканування лавок, щоб придушити свої емоції. Найменше мені хотілося потворно розплакатися в прямому ефірі.

Мій погляд проскочив повз кількох впізнаваних європейських королев, всесвітньо відому попспівачку і висхідну зірку футболу Ашера Донована, перш ніж зупинився на Джоші.

Як же хотілося не дивитися на нього.

Він сидів у другому ряду за королівською сім’єю, одягнений у карколомний чорний смокінг. Він уклав волосся в акуратну зачіску, підкреслюючи витончену лінію його вилиць, а його вугільно-чорні очі впилися в мене з інтенсивністю, що проникає під шкіру.

Тук. Тук. Тук. Тук.

Моє серцебиття заглушало голос архієпископа, а очі Джоша тримали мене в полоні.

Я мусила відвернутися, поки моє обличчя не видало світові те, у чому я сама не була готова зізнатися.

І той факт, що я не могла цього зробити, лякав мене більше, ніж будь-який шантаж або монстр із мого минулого.