Спотворена ненависть

— Не сумніваюся. — Я знову провів рукою по обличчю, намагаючись зрозуміти, куди рухатися далі. Не так я уявляв собі цей день, коли прокинувся. — Ти ж розумієш, що ми не можемо просто повернутися до того, щоб знову стати найкращими друзями, і прикинутися, що минулого не було?

Його щелепа напружилася.

— Я знаю.

— Але... якщо ти захочеш сходити на гру Nats або щось на кшталт того, коли ми повернемося до Вашингтона, я не заперечуватиму, — додав я буркотливо.

Алекс розслабився, і на його губах промайнула усмішка.

— Ти сумуєш за місцями в ложі, чи не так?

— Так, чорт забирай. Я відкритий для підкупу, якщо ти хочеш домогтися моєї прихильності.

— Буду мати на увазі.

Я допив напій, перш ніж запитати:

— Як ти дізнався, що Ейва — та сама?

Я ніколи не закохувався. Я не особливо хотів цього, але мені хотілося дізнатися, що розкололо кам’яне серце Алекса. До Ейви я міг уявити собі робота, більш здатного на почуття, ніж людина, що сидить поруч зі мною.

— Мені подобається проводити час із нею.

— Ніфіга собі. Будь більш конкретним.

Він зітхнув.

— Поруч із нею легко, — відповів він після довгого роздуму. — Вона розуміє мене так, як ніхто інший, навіть якщо наші світогляди кардинально відрізняються. Коли я не з нею, я хочу, щоб вона була поруч. Коли я з нею, я хочу, щоб цей момент тривав вічно. Вона змушує мене хотіти бути кращою людиною, і коли я думаю про світ, де її немає... — Його щелепа стиснулася. — Я хочу спалити кожен його дюйм дотла.

Я втупився на нього.

— Офігіти. Хто ти такий і якого хріна ти зробив з Алексом Волковим? — Я поплескав його по спині. — Ким би ти не був, ти повинен писати для вбивчого випуску Hallmark.

Алекс втупився на мене.

— Скажи кому-небудь, що я так сказав, і я здеру з тебе живцем шкіру іржавим ножем, щоб продовжити біль.

— Саме так. Ось так. Так убивчо романтично.

— Твої місця в ложі ходять по тонкому льоду, Чен.

— Гей, пам’ятай. Це я повинен тебе пробачити. Будь ввічливим.— Я попросив бармена принести ще один напій.

Незважаючи на мої жарти, мій мозок не міг перестати відтворювати слова Алекса.

«Коли я не з нею, я хочу, щоб вона була поруч. Коли я з нею, я хочу, щоб цей момент тривав вічно».

Я ніколи не відчував таких почуттів до жінки... крім одного.

У моїй голові пронеслися картинки останніх двох місяців. Я і Джулз під деревом на пікніку. Я розповідаю їй про смерть Тані в бібліотеці. Як чарівно вона насупила брови, коли зосередилася, і яка горда усмішка осяяла її обличчя, коли я нарешті оголосив, що вона готова до спуску зі схилу для новачків у Вермонті.

Як вона сміялася, який у неї був смак, і що я відчував, коли був із нею, ніби не хотів, щоб вона йшла.

Я списав усе це на суміш похоті й дружби, що зароджувалася, але що як...

Ні. Чорт забирай, ні.

Піт виступив на моїх долонях. Я перекинув у себе напій, не спробувавши його.

Мені не подобалася Джулз. Половина наших трахів були трахами ненависті. Вони були гарячими, але те, що мені подобалося трахати її, не означало, що я хотів від неї чогось іще.

Ну і що, що вона не була такою жахливою, як я собі уявляв? Вона все ще була нею.

Дратівливою, уїдливою, скалкою в моїй довбаній дупі... і вірною. Пристрасною. Такою гарною, що іноді на неї було боляче дивитися.

Що б я робив у світі, де Джулз не існувало? Я б не спалив його дотла, але...

Чорт, чому тут було так спекотно?

Мій телефон завібрував від вхідного дзвінка. Я відповів, з полегшенням, що відволікся. Я б віддав перевагу сотні телемаркетологів своїм дико тривожним думкам.

— Алло? — Я не впізнав номер, але він містив код країни Ельдорри. Можливо, це палац або щось на кшталт цього.

— Привіт, це я, — сказала Ейва. Її голос був приглушеним.

— У чому справа? Хіба ти не повинна бути зараз у клубі?

Моє короткочасне полегшення від того, що я відволікся, згасло, коли вона пояснила ситуацію. Господи, мати твою. Раніше я хотів більшого азарту, але мені слід було, блядь, уточнити, тому що це було не те, що я мав на увазі.

— Окей. Я зараз приїду... ні. Поговоримо про це пізніше.

Брови Алекса склалися в глибоку букву V, коли він слухав мій кінець розмови.

— Що сталося? — запитав він, коли я повісив слухавку.

— Це Ейва і дівчата. — Я встав і накинув куртку, уже наполовину вийшовши за двері. — Їх заарештували.