Спотворена ненависть

— О, я знаю. Ви з Ейвою не могли заткнутися, коли вступали в одну зі своїх тирад.

Моє серце підскочило до горла, коли він накрив мою руку своєю і переплів наші пальці. Він стиснув їх, і ця дія сказала більше, ніж могли б сказати слова.

Три місяці тому я ніколи б не доторкнулася до нього, а він ніколи б не звернувся до мене по розраду.

І все ж ми були тут, існуючи в найдивнішій ітерації того, якими могли б бути наші стосунки. Не зовсім друзі, не зовсім вороги. Просто ми.

— А ти? Чому ти стала адвокатесою? — запитав Джош.

— Я ще не адвокатеса. — Я залишалася нерухомою, боячись, що будь-який рух зруйнує крихкий, терапевтичний спокій між нами. — Але, ем, «Блондинка в законі» – один із моїх улюблених фільмів.

Я розсміялася, коли його брови метнулися до лінії волосся.

— Вислухай мене, добре? Фільм був відправною точкою. Я з цікавості пошукала інформацію про юридичні школи і потрапила в кролячу нору. Що більше я дізнавалася про цю сферу, то більше мені подобалася ідея... — Я шукала відповідне слово. — Результату, я думаю. Допомагати людям вирішувати їхні проблеми. До того ж, деякі види права добре оплачуються. — Тепло залило мої щоки. — Це звучить поверхнево, але для мене важлива фінансова безпека.

— Це не поверхнево. Гроші — це не все, але вони потрібні нам, щоб вижити. Той, хто каже, що вони його не хвилюють, бреше.

— Напевно.

Ми знову поринули в приємне мовчання. Золотий весняний полудень огортав нас м’яким серпанком, і мені здавалося, що я живу уві сні, де решта світу не існує. Ні минулого, ні майбутнього, ні Макса, ні іспитів, ні грошових турбот.

Якби.

— Отже, те, що ти сказала раніше. — Джош повернув голову, щоб подивитися на мене. — Хороший брат і лікар, так? — Він прибрав свою руку від моєї. Я оплакувала втрату його дотику протягом короткої миті, перш ніж він знову смикнув мене за косу, і на його губах з’явилася крива посмішка. — Це був комплімент, Руда?

— Перший і останній для тебе, тож насолоджуйся ним, поки можеш.

— О, я буду. Кожну мить. — Оксамитова пропозиція в його голосі оминула мій мозок і проникла просто в моє серце.

— Добре, — змогла сказати я.

Що зі мною відбувається? Може, хтось підмішав у їжу афродизіаки, бо я не маю бути такою схвильованою через Джоша.

Те, що почалося як фальшиве побачення, швидко перетворилося на екзистенційну кризу. Ненависть до Джоша була однією з основ мого способу життя, поряд із любов’ю до карамельного мокко, відразою до кардіо та улюбленим заняттям у дощовий день — переглядом маловідомих книжкових магазинів. Відніміть мою ненависть до нього, і що в мене залишиться?

Моє серцебиття почастішало. Не починай.

Посмішка Джоша потьмяніла, залишивши після себе напругу, від якої в мене мурашки побігли по шкірі від голови до пальців ніг.

Нескінченна секунда тягнулася між нами, підвішена тим самим електричним зарядом, що й раніше, перш ніж сміх, що пролунав поруч, розірвав її навпіл.

Ми з Джошем одночасно сіпнулися.

— Нам потрібно йти...

— Мені потрібно йти...

Наші голоси заплуталися в поспіху виправдань.

— Мені потрібно збиратися в Ельдорру, — сказала я, хоча наш рейс був тільки через п’ять днів.

Як подружки нареченої Бріджит, Ейва, Стелла і я прилітали раніше для передвесільної підготовки, на особистому літаку Алекса. Джош не був членом весільної процесії, але він приєднався до нас, тому що навіщо летіти комерційним літаком, якщо можна летіти приватним?

— Окей. Я залишуся, допоможу прибратися. — Джош провів рукою по волоссю. — Дякую, що прийшла. Ми успішно припинили всі спроби сватання.

— Дякую, що запросив мене. Рада була допомогти.

Минула незручна пауза.

З огляду на нашу домовленість, ми мали вирушити до нього для сексу, бо це мало стати фундамендом наших стосунків, але після нашої сьогоднішньої розмови це здавалося... неправильним.

Джош, мабуть, думав так само, тому що він не сказав більше нічого, крім:

— Бувай, Руда.

— Побачимося.

Я прискорила крок, поки не дійшла до виходу з парку, надто боячись озирнутися, щоб Джош не побачив збентеження на моєму обличчі.

Він працюватиме увесь тиждень, тож ми не побачимося до поїздки в Ельдорру. Я могла б скористатися цим часом, щоб відновитися і повернутися до нашої рівноваги, тобто до того, що він мене приваблює, але я ледь терплю його.

Але мене не полишало відчуття, що те, що збило наш світ з осі, зробило це безповоротно. Не за один день, а за всі моменти, які призвели до цього – наше перемир’я в клініці, наші уроки катання на лижах, наша ніч у Вермонті, наш договір «тільки-секс». Гіацинт, бібліотека і сотні дрібних моментів, коли я думала про Джоша і не відчувала того сильного роздратування, як раніше, коли він приходив мені на думку.

«Ще раз виявиш неповагу до Джулз, і я сам відправлю тебе у відділення невідкладної допомоги».

«Це не поверхнево».

«Це був комплімент, Руда?»

Я не знала, що робити з моїми дивними новими почуттями до Джоша, але я знала одне: ми не можемо повернутися до того, що було раніше.