Страница 73 из 179
27. ДЖУЛЗ
Я не могла перестати думати про Джоша і про те, що сталося в бібліотеці. Не тільки про ту частину, де він опустився на коліна — хоча я прокручувала цю подію більше разів, ніж могла порахувати, — а й вираз його обличчя, коли він сказав мені, що його пацієнт помер. Те, як він поцілував мене, м’яко і водночас відчайдушно, немов жадав розради, але не міг змусити себе попросити про це. І те, який він мав вигляд, коли йшов, наче на його плечах лежав тягар усього світу.
Це були думки, яких я не повинна була мати. У нашій домовленості не було місця для них, але це не заважало їм безкоштовно займати місце в моїй голові.
— Досить, Джулз, — наказала я, прямуючи до парку, де відбувався пікнік для всіх співробітників лікарні. — Зберися.
Прилегла сім’я кинула на мене дивний погляд і прискорила крок, поки не пройшла повз мене.
Чудово. Тепер я розмовляла сама з собою і відлякувала батьків і дітей.
Я глибоко зітхнула і спробувала втихомирити нервовий трепет у животі, коли наблизилася до входу в парк.
Це був пікнік, заради всього святого. Я погодилася прийти тільки тому, що там була безкоштовна їжа, а я ніколи не відмовлялася від безкоштовної їжі. Це не було схоже на справжнє побачення.
Вітерець пронісся повз і задер мою сукню на талії.
— Чорт! — Я поспішно пригладила бавовну, що розліталася, вже шкодуючи про свій вибір вбрання. Нарешті знову стало досить тепло для суконь, але мій погодний додаток знову підвів мене і не вказав, наскільки вітряно. Мені доведеться провести весь день, притримуючи спідницю, якщо я не хочу, щоб усі в лікарні Тейєра дізналися, якого кольору спідня білизна була на мені.
— Уже світиш людям білизною? Ми ще навіть не напоїли тебе. — Лінива протяжна вимова Джоша донеслася до моїх вух.
Я підняла очі й побачила, що він притулився до входу, склавши руки на грудях. Від напруження і печалі, які були на його обличчі в бібліотеці, не залишилося й сліду. Натомість на його щоках з’явилася лукава посмішка, а в очах запалився слабкий вогник веселощів, коли він оглянув мене з ніг до голови.
Полегшення спалахнуло в моїх грудях. Нахабний Джош був скалкою в моїй дупі, але з причин, які не хотіла б розглядати, я воліла, щоб він був скалкою, а не болем.
— Це сімейний пікнік, Чен, — сказала я, підходячи до нього. — Алкоголь заборонений.
— Відколи ти стала такою святенницею? — Він злегка смикнув мою косу і розсміявся, коли я відмахнулася від його руки. — Коси, балетки, біла сукня. — Його другий, повільніший огляд викликав ще один каскад тріпотіння, яке наповнило мої груди й залоскотало основу горла. Можливо, хто-небудь із добрих лікарів на пікніку міг би провести імпровізований огляд, тому що мої внутрішні органи явно були не в порядку. — Хто ти і що ти зробила з Рудою?
— Це називається універсальний гардероб. Ти б знав, якби в тебе був смак. — Я відповіла на його пильний погляд своїм власним, хоча, озираючись назад, це була погана ідея.
Зелена сорочка з короткими рукавами обтягувала м’язисті плечі Джоша і відтіняла його засмагу. Джинси не були вузькими, але досить обтислими, щоб продемонструвати довгі, потужні лінії його ніг, а своє зазвичай скуйовджене волосся він поклав в акуратну зачіску. Це, в поєднанні з його авіаторами, випромінювало атмосферу кінозірки Старого Голлівуду в звичайний день за містом, яка була більш привабливою, ніж мала право бути.
— Універсальність не дорівнює смаку. — Джош поклав руку мені на поперек і повів мене в парк. Мурашки зібралися біля основи мого хребта і поширювалися назовні, поки не вкрили кожен дюйм моєї шкіри. — Навіть я це знаю.
— Неважливо. — Я була надто сфокусована на зрадницьких поколюваннях, щоб сформулювати кращу відповідь. — Ти міркуєш про смаки. Подивися на картину у своїй спальні.
— Що не так із картиною?
— Вона огидна.
— Вона не огидна. Вона незвичайна. Хлопець, у якого я купив її, сказав, що раніше вона належала відомому колекціонерові.
Я закотила очі.
— Вона належала відомому колекціонерові і якимось чином опинилася в твоїх руках? Так, звісно. На цій ноті в мене є дещо, що я хотіла б продати тобі. Називається «Бруклінський міст».
— Не будь виразкою. Не у всіх може бути такий самий проникливий погляд на мистецтво.
— Хто-небудь, зателефонуйте в Тезаурус Роже. Мабуть, «проникливість» тепер є синонімом до «огидно».
Джош розсміявся, не звертаючи уваги на мої образи.
— Радий бачити, що ти почуваєшся краще, Руда. Мені не вистачало твого отруйного язика.
Моя посмішка потьмяніла при нагадуванні про те, чому я була в такому жахливому настрої в бібліотеці. Того ранку я отримала ще одне повідомлення з «нагадуванням» від Макса. Я могла б назвати його блефом, але я не думала, що він блефує. Макс любив гратися з людьми, але коли справа доходила до бійки
17
, він без вагань кидав будь-кого під автобус
18
.
Якщо додати до цього стрес від навчання, адвокатуру, і майбутнє весілля Бріджит, це було занадто. Я ридала над підручниками в бібліотеці, як ідіотка, і зопалу написала Джошу, щоб відволіктися.
До його приходу я вже взяла себе в руки, але не пошкодувала, що написала йому. Його присутність була дивно терапевтичною, а те, що він робив біля стелажа...
У мене підкосилися пальці ніг.
— А ти? — запитала я. Не тільки в мене однієї був кепський настрій. — Як ти почуваєшся?
Тінь промайнула на його обличчі, перш ніж вона розтанула в черговій легковажній усмішці.
— Я – чудово. А що?
— Сумувати нормально, — сказала я, не обдурена його безтурботністю. Я не хотіла розкривати його рани, але я знала, наскільки руйнівними можуть бути стримувані емоції. — Навіть якщо це є частиною твоєї роботи.
Посмішка Джоша потьмяніла, і його горло стиснулося від важкого ковтання, перш ніж він відвів погляд.
— Давай перекусимо, — сказав він. — Я вмираю з голоду.
Я зрозуміла натяк і закрила цю тему. Кожен справляється з горем по-різному. Я не збиралася змушувати його говорити про те, що він не готовий або не хотів обговорювати.
— Отже, хто працює в лікарні, поки всі тут? — Я змінила тему на більш легку.
Напружені плечі Джоша розслабилися.
— Основний персонал усе ще там, але вони міняються по змінах, щоб у всіх була можливість приїхати на пікнік, — відповів він. — Це єдиний захід для всіх співробітників, крім святкової вечірки, тож це велика подія.
— Джулз! — Красива, знайома брюнетка засяяла, коли ми підійшли до столу з їжею. — Рада тебе бачити. Я не знала, що Джош приведе з собою супутницю.