Страница 68 из 179
25. ДЖОШ
Чи чекав я, як боягуз, поки Джулз піде, перш ніж вийти з душу? Можливо.
Але я б вважав за краще бути боягузом, ніж мати справу з незграбним ранком після прощання. Наша домовленість мала усунути цю незручність, встановивши чіткі межі й очікування, але, звісно, погода зіпсувала все в перший же вечір.
Якщо я коли-небудь потраплю на небеса, я збираюся провести довгу і важку розмову з Богом про вибір часу.
Коли я приїхав у лікарню, я все ще був роздратований тим, що дозволив Джулз переночувати у себе, але хаос у відділенні невідкладної допомоги швидко стер усі думки про моє особисте життя.
Інсульти. Ножові поранення. Зламані руки, ноги, носи та інше. Вони заполонили відділення невідкладної допомоги безперервною хвилею, одна за одною, і робочий тиждень після «Гіацинта» був настільки божевільним, що в мене не було часу на те, щоб мучитися над своїм сексуальним договором із найкращою подругою моєї молодшої сестри.
Ми з Джулз кілька разів швидко переспали, жоден з яких, слава Богу, не закінчився ночівлею або обіймами. Але здебільшого була робота, весь час.
Більшість людей ненавидять такі довгі години роботи, але я жадав стимуляції — доки не наставав один із тих днів.
У мене були хороші дні, погані дні і Ті Дні — з великої літери Т, і з великої літери Д — у невідкладній допомозі. Хороші дні — це коли я йшов, знаючи, що в потрібний момент зробив правильне втручання і врятував чиєсь життя. Погані дні варіювалися від спроб пацієнтів напасти на мене до інциденту з великою кількістю постраждалих, коли на чергуванні були тільки я, мій лікар і кілька медсестер.
Потім були Ті Дні. Вони були нечисленні й рідкісні, але коли вони наставали?
Вони були спустошливими.
Безперервна рівна лінія монітора свердлила мій череп і змішувалася з ревом у вухах, коли я дивився на заплющені очі та бліду шкіру моєї пацієнтки.
Таня, сімнадцять років. Вона їхала додому, коли п’яний водій врізався в її машину.
Я зробив усе, що міг, але цього було недостатньо.
Вона померла.
В одну хвилину вона була жива, а в наступну її не стало. Ось так просто.
Моє дихання виривалося назовні рваними поштовхами. Після того, що здалося вічністю, але насправді тривало не більш як хвилину, я підняв голову і побачив Клару та лаборантів, які дивилися на мене з похмурим виразом обличчя. В очах Клари блиснув слабкий блиск, а один із лаборантів судомно зковтнув.
Ніхто не вимовив жодного слова.
— Час смерті: 15:16. — Це був мій голос, але він звучав дивно, ніби виходив від когось іншого.
Після хвилинного мовчання я вийшов. Далі коридором, за ріг, і до призначеної кімнати родичів, де чекали батьки Тані.
Туд. Туд. Туд. Туд.
Усе звучало приглушено, крім відлуння моїх кроків по лінолеумній підлозі.
Туд. Туд. Туд. Туд.
Раніше я вже втрачав людей у невідкладній допомозі. У перший рік ординатури я лікував пацієнта, якому вистрілили в груди під час випадкової перестрілки з автомобіля, що проїжджав повз. Він помер від отриманих поранень через кілька хвилин після прибуття в лікарню.
Я нічого не міг зробити, він був занадто важко поранений. Але це не завадило мені вийти з травматології, зайти в туалет і проблюватися.
Кожен лікар рано чи пізно втрачає пацієнта, і кожна смерть важко переживається, але смерть Тані вдарила мене прямо в серце.
Можливо, тому, що я був так упевнений, що вона впорається. А можливо, тому, що в неї ледь був шанс прожити життя, перш ніж смерть так жорстоко забрала його в неї.
Що б це не було, я не міг зупинити руйнівний рій думок «що, якби», що товпилися в моєму мозку.
Що, якби я зробив інший вибір під час лікування? Що, якби я дістався до неї раніше? Що, якби я був кращим лікарем?
Що якби, що якби, що якби.
Туди. Туди. Туди.
Мої кроки на секунду сповільнилися біля кімнати родичів, перш ніж моя рука зімкнулася на дверній ручці й смикнулася. Я ніби дивився фільм про себе — я був тут, але не зовсім.
Батьки Тані підскочили, побачивши мене, їхні обличчя були напружені від занепокоєння. Через хвилину занепокоєння переросло в жах.
— Мені дуже шкода... ми зробили все, що могли...
Я продовжував говорити, намагаючись здаватися співчутливим і професійним, звучати як завгодно, але не заціпеніло, але я ледь чув свої власні слова. Я чув тільки жалібний плач матері та гнівні крики заперечення батька, які перейшли в здригаються крики горя, коли він обхопив свою дружину руками.
Кожен звук пронизував мої груди примарним кілком, поки я не захлинувся ними настільки, що не міг дихати.
— Моє малятко. Ні, моє малятко, — схлипувала мама Тані. — Вона жива. Вона все ще жива. Я знаю, що вона жива.
— Мені так шкода, — повторив я.
Туд. Туд. Туд. Туд.
Не мої кроки, а стукіт розбитого серця.
Я зберігав свою стоїчну маску, поки в мене не закінчилися непотрібні слова і я не залишив сім’ю наодинці з їхнім горем. У мене була дюжина інших пацієнтів, але мені потрібна була хвилина, всього одна хвилина, для себе.
Я прискорив кроки, поки не дістався до найближчого туалету. Оніміння поширилося від грудей до кінцівок, але коли я зачинив за собою двері, тихе клацання замикання замка, що засовується, викликало різкий схлип, що прорвав повітря.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що це виходить від мене.
Тиск, що наростав за моєю грудною кліткою, нарешті, вибухнув, і я вперся руками на раковину, поки відпльовувався до дзенькоту у вухах і першіння в горлі.
Мертве тіло Тані на ношах. Ейва у відділенні невідкладної допомоги після того, як мало не потонула. Відкриті, порожні очі моєї мами після передозування таблеток.
Спогади зливалися в один похмурий потік.
У мене знову почався блювотний рефлекс, але я не їв з початку зміни вісім годин тому, і нічого не виходило.
На той час, коли мої сухі напади вщухли, піт прилип до шкіри, а голова розколювалася від напруги.
Я відкрив кран і окропив обличчя холодною водою, а потім витер паперовим рушником. Грубий коричневий матеріал дряпав шкіру, і коли я побачив своє відображення в дзеркалі, то побачив слабкий червонуватий слід від того місця, де я тер ним об щоку.
Тьмяні фіолетові плями під очима, блідий колір обличчя, білі лінії напруги біля рота. Я мав жахливий вигляд.
Боже, мені потрібен був міцний напій. Або, що ще краще, відпустка з кількома міцними напоями.