Спотворена ненависть

— Добре. — Його руки міцно обхопили мене, поки я знову не втратила дихання. — Про що, чорт забирай, ти думала, виходячи посеред вулиці ось так? — Його низький голос вібрував від гніву. — Ти мало не загинула!

— Я... — У мене не було гідної відповіді.

Що я мала сказати? Я була занадто захоплена спогадами про свого лайняного колишнього, щоб звертати увагу на те, куди я йду?

У мене було передчуття, що це не минеться.

Боже, якби Макс був останнім, про кого я подумала перед смертю, я була б у сказі.

— Я двічі назвав твоє ім’я, а ти навіть не відреагувала. — Бліде світло вуличних ліхтарів відбилося на обличчі Джоша, підкреслюючи його гострі, як бритва, вилиці й тверду, точену лінію щелепи. — Що, блядь, сталося?

— Нічого. Я просто відволіклася. — Технічно правда. І все ж мій шлунок скрутило від думки про те, що могло б статися, якби Джоша не було поруч.

— Дякую, що врятував мене, хоча я здивована, що ти це зробив. — Я спробувала розрядити напругу, що панувала в повітрі. — Я думала, що ти швидше зіштовхнеш мене під машину, ніж врятуєш від неї.

— Це не смішно.

— Це навіть кумедно.

— Це. Не. Смішно, — повторив Джош. Він відкушував кожне слово, немов це була гірка пігулка. — Ти думаєш, смерть — це смішно? Думаєш, мені весело дивитися, як хтось ледь не вмирає?

Моя посмішка померкла.

— Ні, — тихо відповіла я.

У мене було відчуття, що ми більше не говоримо про мене.

Будучи лікарем невідкладної допомоги, він працював із життям і смертю ближче, ніж будь-хто інший, кого я знала. Я не могла уявити, що він бачив у лікарні, які рішення йому необхідно було ухвалювати і яких людей він не міг врятувати. Але він весь час був таким саркастичним і легковажним, що я ніколи не замислювалася про те, як це на нього впливає.

Джош відпустив мене і відступив назад, вираз його обличчя був як граніт.

— Я проводжу тебе додому, — сказав він категорично. — Хто знає, в які неприємності ти потрапиш, якщо я залишу тебе одну?

Ми були всього за два квартали від мого будинку, тому я не стала протестувати. Я знала, коли потрібно вибирати свої битви

13

.

До мого будинку ми йшли мовчки, в якому було темно, коли ми прийшли. Стелла, ймовірно, все ще була в офісі або на якомусь заході. Між журналом і блогом вона, по суті, працювала на двох роботах.

Я вийшла на ґанок і тремтячою рукою дістала ключі з сумки.

— Ви доставили мене додому в цілості й схоронності. П’ять зірок за обслуговування, дві зірки за розмову, — пожартувала я, вставляючи ключ у замок. — Я б дала вам одну зірку за останнє, але оскільки ви врятували мені життя, я буду великодушною.

Можливо, мені слід було бути серйознішою, зважаючи на настрій Джоша, але коли я сумнівалася, я переходила до сарказму. Я нічого не могла з цим вдіяти.

У його щелепі запульсував мускул.

— Тобі все здається жартом чи ти справді настільки байдужа? — зажадав він. — Ти вступила на юридичний факультет Тейєра, тож я вважаю, що в тебе є певне уявлення про навколишній світ. Тож припини цю кляту виставу, Руда. Це вистава, яку ніхто не хоче дивитися.

Мій хребет затвердів до заліза. Я впізнала цей тон голосу. Це був той самий тон, який він використовував, коли сказав Ейві перестати дружити зі мною. Той самий тон, який він завжди використовував, коли бачив, що я роблю щось, що він вважав поганим впливом, наче я недостатньо хороша для нього або його друзів.

Різкий. Такий, що засуджує. Самовпевнений.

Гнівний рум’янець ошпарив моє обличчя.

— І що це означає? — Вхідні двері з клацанням відчинилися, а в мій голос вкралася жорстка, захисна нотка.

— Це означає, що ти вдаєш із себе круту й безтурботну, хоча це всього лише так. Удавання. — Джош зробив крок до мене. Зовсім маленький, достатньо, щоб кінчики його черевиків поцілували мої. Точка дотику послугувала каналом для його гніву, який увірвався в мене і розпалив вугілля обурення, що палало в моєму животі.

— Мені було б байдуже, але твоя нерозсудливість впливає не тільки на тебе. Воно також впливає на людей навколо тебе. Але ти ніколи про це не думала, чи не так? — Тьмяний червоний колір горів на його вилицях. — Ти думаєш тільки про себе. Я не знаю, що, чорт візьми, трапилося у твоєму минулому, але не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти тебе. Ти маленька перелякана дівчинка, яка ганяється за кайфом, щоб втекти від своїх демонів, ніколи не переймаючись руйнуваннями, які ти залишаєш після себе. Типова, блядь, Джулз Емброуз.

Глибокий біль, що пронизує до кісток, вирвав дихання з моїх легень і застилав очі.

Будь-яке товариство, яке ми з Джошем встановили за останні кілька тижнів, випарувалося, перетворившись на попіл від бурі емоцій, що вирувала навколо нас.

Справа була не тільки в сьогоднішньому вечорі, і не тільки в нас. Йшлося про останні сім років — про кожну образу, кожну усмішку, кожну суперечку й розчарування в нашому житті, навіть якщо це не мало жодного стосунку до іншого. Усе це кипіло, поки перед очима не поплив багряний серпанок, і єдине, на чому я могла зосередитися, це на тому, яка я зла.

Замість того щоб спробувати заспокоїтися, я впивалася цим.

Злість була хороша. Злість не дозволила мені зациклитися на правді, що стоїть за його словами, і злість покрила мої слова отрутою, коли я заговорила знову.

— Хто б говорив. — Я нахилила підборіддя вгору, мої очі впилися в його нескінченні опівнічні очі. — Джош Чен, золотий хлопчик. Адреналіновий наркоман. Хочеш поговорити про гонитву за кайфом? Як щодо того, що ти ставиш своє життя на кін щоразу, коли займаєшся якоюсь новою дурною нерозважливою справою, незважаючи на те, що ти — єдина сім’я, що залишилася в Ейви? А як щодо клятої моральної висоти, на якій ти роз’їжджаєш, тому що ти лікар і все, що ти робиш, робиться заради нібито вищого блага?

Мої нігті впилися в долоні.

— Це ти не можеш відпустити лайно, яке сталося багато років тому. Він брехав мені, він зрадив мене. — Я наслідувала його голос. — Жорстке лайно. Так влаштований світ. Ти виживаєш і долаєш це, або ти застрягаєш у власному мучеництві. Ти кажеш, що я ховаюся за своєю поведінкою? Я кажу, що ти тримаєш свою образу, бо це все, за що ти можеш триматися. Це єдине, що допомагає тобі вижити, і тобі начхати, що це завдає болю людям, яких ти нібито любиш.

Це був удар нижче пояса, доки ми обидва не опинилися в пеклі, у кульмінації багаторічної ворожнечі та слів, які ми ніколи б не вимовили нікому, окрім одне одного. Брехня прибиралася, правда розкривалася тільки для того, щоб бути замаскованою під образи.