Спотворена ненависть

17. ДЖУЛЗ

Підсумковий рахунок у нашій грі? Шістнадцять номерів у Джоша, двадцять сім у мене.

— Ти шахраювала. — Незважаючи на його заяву, блиск в очах Джоша сказав мені, що він був більше засмучений тим, що не додумався до моєї ідеї першим, ніж моєю нестандартною стратегією.

— Не можна сжульничати, якщо не було правил. — Хвилювання від перемоги додало ще більше спритності в мій крок.

Ми вийшли з бару після підрахунку наших номерів і зараз ішли додому від станції метро Гейзелбург. Можливо, це був алкоголь чи тепло тіла, яке випромінював Джош, коли йшов поруч зі мною, але я смажилася у своєму пальто, незважаючи на те, що температура раннім вечором трималася на рівні п’ятдесяти градусів. Але мені не хотілося нести його в руках, тому я не знімала.

— Я мав здогадатися, що ти знайдеш лазівку. — Джош нахилив підборіддя до моєї сумки, куди я засунула десятки серветок із надряпаними на них чоловічими номерами. — Ти збираєшся зателефонувати комусь із них?

— Можливо. Це не гірше, ніж намагатися знайти когось у додатку для знайомств. — Моя посмішка потьмяніла, коли я згадала про зустріч із Тоддом. У нього вистачило нахабства підійти до мене ось так. Але, знову ж таки, чоловіки не можуть не бути нахабними.

— Хмм.

Незадоволений звук оселився в моїх кістках і змусив мій пульс почастішати. Джош... ревнував?

Ні. Це було безглуздо. Щоб ревнувати, я мала подобатися йому, а поки ми відчували неохочу взаємну повагу, ми не подобалися одне одному. Мені все ще хотілося збити нахабну усмішку з його обличчя щоразу, коли я бачила його.

— А ти? Чи збираєшся ти зателефонувати за будь-яким із отриманих номерів? — запитала я недбало.

— Можливо, — відповів Джош. — Ще не думав про це.

— Хмм.

Лайно. Звук вислизнув без роздумів. Тепер це звучало так, ніби я ревную.

— Що з тобою відбувається останнім часом? — швидко додала я, намагаючись відвернути увагу від свого промаху. — Раніше ти щотижня міняв дівчат як рукавички, але я не бачила тебе з кимось уже кілька місяців.

— Ти перебільшуєш, я не міняв їх як рукавички. Я з самого початку ясно висловив свої наміри. Що мене не цікавили серйозні стосунки, і всі вони знали про це ще до того, як ми щось зробили. — Він ковзнув поглядом у мій бік. — Ти зрозумієш.

Я розуміла. Наш підхід до сексу і стосунків був однією з небагатьох спільних рис. Як і Джош, я ніколи не була зацікавлена в довгострокових стосунках. Було занадто багато цілей, яких потрібно досягти, занадто багато світу, який потрібно побачити, і занадто багато життя, яке можна прожити, не прив’язуючись до однієї людини.

Крім того, після мого єдиного досвіду серйозних стосунків я не поспішала вплутуватися в нові.

«— Ти хочеш вчитися на юридичному? — Макс похмурішав. — Чому?

— Думаю, з мене вийшла б гарна адвокатеса. — Я накрутила поділ сорочки на палець. Це була нова річ, яку я купила на допомогу Аластера, мого вітчима. Після довгих років носіння поношеного одягу я не могла перестати торкатися її, щоб переконатися, що вона справжня, що на мені справді дизайнерська сорочка, яка коштує більше, ніж мій колишній місячний бюджет на їжу. — Якщо я займуся корпоративним правом, мені будуть добре платити, і я зможу допомогти...

Гучний сміх перервав мене.

— Та годі тобі, Джулз.

— Що? — Мої брови зігнулися від збентеження й образи.

— Ти така мила. — Він поблажливо посміхнувся мені, наче я була дитиною, яка оголосила, що балотуватиметься в президенти. — Але давай будемо чесними, дитинко, ти не хочеш бути адвокатом.

Я сильніше накрутила сорочку на палець.

— Я серйозно.

— Тоді будь серйозною. — Макс провів рукою по моєму плечу і заспокійливо потер мою руку, а потім стиснув мої груди, його очі набули знайомого хтивого блиску. — Ти занадто сексуальна, щоб стирчати весь день у якійсь затхлій залі суду. Ти маєш бути моделлю. Наживатися на цьому обличчі й тілі. Не всім пощастило народитися з такою зовнішністю.

Я змусила себе посміхнутися. Так, мені дісталася зовнішність вище середнього, але я не відчувала себе щасливицею. Не тоді, коли це було єдиним, що люди бачили, коли дивилися на мене, і не тоді, коли моя власна мати розглядала мене як суперницю, а не як члена сім’ї.

Але, можливо, Макс мав рацію. Можливо, я забігаю вперед. Чому я вирішила, що можу стати адвокатом? Я добре вчилася, але була різниця між отриманням 4.0 балів у маленькій середній школі в Огайо й успіхом у юридичній школі вищого рівня.

— Та годі. Досить нудних розмов. — Дихання Макса стало грубішим, коли він розстебнув ґудзики моєї сорочки. — Я можу придумати дещо краще, що ми можемо зробити ротом...»

Кислий смак наповнив мій рот. Я була такою молодою і наївною. Я вже не була тією людиною, якою була в сімнадцять років, але інколи шепіт з мого минулого знову заявляв про себе, змушуючи мене сумніватися в усьому, чого я досягла і до чого прагнула.

Останні повідомлення Макса теж не допомогли. Він був схожий на колишнього, який ніяк не хотів помирати. Образно, а не буквально.

Викликаний алкоголем гул у моїй голові ставав дедалі гучнішим. Може, мені варто зателефонувати йому і дізнатися, чого він хоче? Тоді я зможу залишити його в минулому раз і...

— Джулз!

Панічний крик Джоша пронизав моє вухо в той самий час, коли вереск шин пронісся крізь ніч. Я підняла голову, мої очі розширилися, побачивши світло фар, що мчали в мій бік.

Я була настільки поглинута своїми думками, що не дивлячись вийшла на середину вулиці.

«Рухайся!» — кричав мій мозок, але тіло не слухалося. Я так і стояла, застигнувши, поки залізна хватка не зімкнулася навколо моєї руки і не висмикнула мене назад на тротуар за мілісекунду до того, як повз пронеслася вантажівка з ревучим клаксоном.

Момент узяв гору, і моє обличчя зіткнулося з грудьми Джоша. Це було схоже на зіткнення з цегляною стіною. Сила удару в поєднанні зі сплеском адреналіну, викликаним моїм зіткненням зі смертю, позбавила мене слів і дихання. Усе, що я могла робити, це стояти, притулившись обличчям до торсу Джоша, тоді як він уклав мене в міцні обійми.

— З тобою все гаразд? — Його серце гулко стукало під моєю щокою.

— Зі мною все гаразд, — хрипло відповіла я, надто приголомшена, щоб придумати кращу відповідь.

Я підняла голову і зковтнула, побачивши вираз його обличчя. Занепокоєння затьмарило його брови, але очі палали, а на скроні помітно пульсувала жилка.