Спотворена ненависть

Я вів бесіди коротко і кокетливо. Я ніколи не обіцяв більше, ніж міг дати, і змушував жінок, з якими спілкувався, почуватися добре настільки, що вони без проблем розлучалися зі своїми номерами вже за кілька хвилин. Я підозрював, що дехто з них знав, що я щось замислюю, з огляду на те, як швидко я рухався крізь натовп, але це не заважало їм фліртувати у відповідь.

На той час, коли настала шоста тридцять, у мене було вже більше десятка номерів. Мені слід було б радіти, але підозра закралася в душу, коли я помітив, що Джулз не рушила з місця. Вона потягувала свій напій, її обличчя було безтурботним, коли вона спостерігала за тим, як я працюю в залі.

Що вона задумала?

Не в силах більше виносити це, я припинив розмову з жінкою, з якою розмовляв наразі, і підійшов до Джулз. Я поклав руки на дерев’яну стільницю і звузив очі.

— Гаразд, у що ти граєш?

— Що ти маєш на увазі? — запитала Джулз, невинна, як новонароджене ягня.

— У нас... — Я знову перевірив час. — ...залишилося десять хвилин, а ти навіть не спробувала заговорити з хлопцями. Тільки не кажи мені, що ти розраховуєш на те, що вони підійдуть до тебе першими.

Дехто так і робив, але Джулз не була пасивним типом. Вона любила вступати в бій за будь-яких обставин, незалежно від ситуації.

— Ні.

— Тоді ти здаєшся? Якщо ти боїшся програти, просто скажи про це. Немає необхідності проходити через усю цю пісню і танець.

— О, я не програю. — Джулз нарешті поставила свій келих і піднялася зі стільця. Вона вислизнула з піджака, її рухи нагадували мед, що ковзає по ніжних вигинах скляної пляшки.

Повільні, плавні, чуттєві.

Довбане пекло.

У мене пересохло в горлі від видовища, що постало переді мною.

На Джулз була стандартна професійна уніформа — біла сорочка на ґудзиках, заправлена в сіру спідницю, чорні туфлі на підборах і непомітне золоте намисто, що визирає з-під коміра. Але з її тілом і впевненістю в собі вона могла б бути одягненою в найсексуальнішу мереживну білизну у світі.

Хоч би як я старався, я не міг відірвати очей від її проблиску улоговинки між грудей і від того, як її вбрання обіймало її вигини. Її хтива фігура не була підтягнутою і стрункою, як у багатьох жінок у моєму залі, але вона була м’якою. Соковитою. І надто привабливою.

Жар обпалив мою кров, коли в голові промайнув образ того, як я притискаю її до стіни, задираю її вузьку спідницю і трахаю її, поки вона не закричить.

Я відкинув цю думку, щойно вона спливла, але було надто пізно. Мій член уже затвердів, і збудження запульсувало в моєму нутрі.

Напруга скувала мою щелепу. Я ненавидів цей новий ефект, який вона справляла на мене. Я роками не збуджувався від неї, а тепер не міг перестати фантазувати про неї. Я не знав, що змінилося, але це виводило мене з себе.

— Я виграю це парі. Дивись і вчись, Чен, — промурликала Джулз, перш ніж попрямувати до діджея.

Вид дівчини, що йде, анітрохи не полегшив біль у моєму паху.

З усіх жахливих речей, які могли зі мною трапитися, сексуальний потяг до Джулз Емброуз очолював список. Без сумніву.

Потреба, відчай і цікавість боролися за домінування, поки вона щось говорила діджею. Він кивнув, його обличчя скривилося від співчуття.

Коли він вимкнув музику, виникла підозра. Навіщо йому...

Я схопився, коли зрозумів, що в неї в рукаві.

Вона б не стала. Нізащо, блядь.

— Вибачте, що перериваю вашу щасливу годину, але я зроблю це швидко. — Голос Джулз продзвенів у тихому барі, чіткий і сильний, але з нотками вразливості, що змусило всіх нахилитися, щоб почути більше.

— Коротше кажучи, я щойно вийшла з довгих, жахливих стосунків, і мій друг, — вона зробила жест у мій бік, змусивши десятки голів повернутися в мій бік, — нагадав мені, що найкращий спосіб пережити когось — це пережити когось іншого. Тож я шукаю відскок. — Суміш вивченої нерішучості та багатозначності в її голосі була достатньою, щоб звести з розуму будь-якого повного життя чоловіка. Чорт забирай, вона була гарна. — Якщо тебе цікавить ніч або дві без зобов’язань, дай мені свій номер. Дякую.

Прямо в точку, навіть якщо точка була помилковою. Класична Джулз.

На одну, дві, три секунди в барі запанувала приголомшена тиша, а потім почалося стовпотворіння. У залі пролунали оплески, а десятки чоловіків кинулися до неї, ледь не спотикаючись об свої ноги у своєму прагненні стати її «відскоком».

Я похитав головою, не в силах усвідомити, що відбувається. Мені здавалося, що мене щойно кинули в центр надуманої кіносцени. Я б не повірив, якби не бачив це на власні очі.

Звісно, у цьому й полягав план Джулз. Вона була єдиною людиною, яку я знав, здатною провернути такий хід.

Вона зловила мій погляд через натовп, її обличчя світилося тріумфом.

— Неприємно програвати, — беззвучно пробурмотіла вона.

Так і є. Я ненавидів програвати. Але я не міг навіть злитися, бо те, що вона щойно зробила? До біса геніально.

Я провів рукою по роту, не в силах стримати сміх несхвального захоплення.

Джулз Емброуз — це щось із чимось.