Страница 42 из 179
Можливо, справа була в олії, яку використовував Джош. Воно пахло краще, ніж квіткове в спа-салоні.
На той час, коли ми з Ейвою зустрілися з хлопцями за обідом, я була скоріше роздратована, ніж розслаблена своїми постійними думками про якогось лікаря.
Я б не здивувалася, якщо він змішав якесь сексуальне зілля з масажною олією, перш ніж використовувати його на мені. Це було єдиним правдоподібним поясненням того, чому я продовжувала думати про нього.
Повинна була бути якась причина, чому він був такий милий.
— Як спа-салон? — Алекс поклав руку на спинку стільця Ейви і провів губами по її щоці.
— Усе було чудово. — Вона посміхнулася, її обличчя світилося такою любов’ю, що в мене защеміло в грудях. — Як покаталися на лижах? Ви знову каталися на потрійному чорному?
— Так, — сказав Джош у той самий час, коли Алекс відповів: — Ні. Я катався на сноуборді.
— Ох.— Очі Ейви металися між ними. — Добре.
До біса незручно.
Ми замовкли, гортаючи меню. Джош сидів поруч зі мною, і щоразу, коли хтось із нас рухався, наші ноги стикалися.
Фірмовий бургер, смажений лосось...
Його штани торкнулися моїх литок. Я стиснула зуби і спробувала зосередитися. Смажений лосось із салатом із фенхеля...
Він потягнувся за своїм келихом, рукав його сорочки зачепив мою руку, коли він це робив.
Я відсмикнула руку і рішуче втупилася на список страв. Смажений лосось із салатом із фенхеля...
Коли з’явився наш офіціант, з блискучими очима і веселий, я вже дюжину разів прочитала опис однієї й тієї самої страви.
— Я буду лосось, — пробурмотіла я після того, як усі зробили свої замовлення. — Дякую.
Я ненавиділа лосось.
Я подивилася на Джоша. Це була його вина. Якби він не відволікав мене, я б встигла переглянути все меню і замовити те, що хотіла.
Його брови піднялися.
— Бачу, ти знову в бойовій формі, — сказав він, поки Алекс і Ейва тихо розмовляли навпроти нас. — Я сумував за цим виразом роздратування на твоєму обличчі. Це як бальзам на мою душу.
— Це тому, що ти звик бачити його на всіх, хто з тобою контактує.
Вступати в суперечку з Джошем було все одно, що влазити в старі джинси — приємно і звично.
На щоці Джоша з’явилася ямочка.
— Ні. Тільки на твоєму, Руда. Усі інші люблять мене.
— Я гарантую, що це неправда.
Мій телефон загорівся від нового повідомлення. Я взяла його, бажаючи відволіктися, але мої брови зійшлися, коли я прочитала його.
Невідомий:
Привіт, Джулз.
Код міста вказував на номер телефону в Огайо.
Усе навколо мене зникло, а вуха наповнилися гучним дзижчанням. Тремтячими пальцями я набрала відповідь.
Я:
Хто це?
Надія, страх і передчуття згорнулися в моєму животі. Можливо, це моя мама...
Минула ціла вічність за ті десять секунд, що знадобилися для появи відповіді, але коли вона з’явилася, я ледве не впустила телефон від шоку.
Невідомий:
Це Макс
Макс. Мій колишній хлопець. Як він дізнався мій номер? Чому він зв’язався зі мною саме зараз після семи років радіомовчання?
Була тільки одна причина, і від цієї перспективи у мене в горлі піднімалася жовч.
Макс:
Нам потрібно поговорити.
Я засунула телефон у сумку. Холодний піт вкрив мої долоні, і я витерла їх об стегна, намагаючись зібратися.
— Гей.
Моя голова сіпнулася при звуці голосу Джоша.
Він нахилився вперед, його брови наморщилися від того, що можна було б назвати занепокоєнням, якби це був хтось інший.
— Хто це був? Ти маєш такий вигляд, ніби щойно побачила примару. — Його погляд метнувся до моєї сумки, де мій телефон пропалював дірку в ній.
Я не відповідала Максу. Я не знала, що сказати, і не хотіла знати, що він скаже. Можливо, якщо я ігноруватиму його, він зникне ще на сім років.
Забудьте про діаманти; відмова була найкращим другом дівчини.
— Ніхто. Просто спам, — збрехала я.
Джош більше не порушував це питання, але тяжкість його погляду тиснула на мене до кінця трапези.
Я піднесла виделку лосося до рота і прожувала. На смак він був як картон.
Напевно, у Макса все ще був запис. Він напевно зберігав його роками. Що, якщо він вирішив, що нарешті настав час заробити на матеріалі для шантажу? Що, якщо я не зможу виконати його вимоги?
Якщо він оприлюднить запис, це зруйнує мою кар’єру ще до її початку. Усе, над чим я так старанно працювала, в одну мить піде прахом.
У мене болів живіт, і не тільки від спазмів.
Мене зараз знудить.
Я відштовхнула стілець і побігла в туалет, не звертаючи уваги на здивовані погляди друзів. Я встигла забігти в кабінку якраз вчасно, щоб мій обід знову з’явився. Навіть після того, як мене вирвало всім, що я з’їла, я відхаркувалася доти, доки горло не стало сирим.
Я думала, що втекла від свого минулого, але врешті-решт наші демони завжди наздоганяють нас.