Спотворена ненависть

Через нього я не каталася на лижах сім років. Це був неусвідомлений вибір, але досі я не розуміла, наскільки глибокі шрами. Усе, що нагадувало мені про Макса, викликало в мене бажання рвати й метати, але, можливо, настав час замінити ці погані спогади новими.

Я не хотіла отримувати уроки катання від Джоша, але вони були мені потрібні. Вони відволічуть мене, а коли я була в такому стані — коли мій розум не міг перестати зациклюватися на минулому до такої міри, що я зводила себе з розуму — відволікання було єдиним рятувальним кругом, який у мене був.

— Добре. — Я потерла рукав куртки між великим і вказівним пальцями, насолоджуючись відчуттям товстого, міцного матеріалу на своїй шкірі. — Але якщо я помру, я повернуся як привид і переслідуватиму тебе до самої смерті.

— Заметано. Я здивований, що ти не вмієш кататися на лижах, — сказав він, коли ми йшли до траси. — Ти ж, здається, виросла біля Блю Міллс.

Блю Міллс був найвідомішим гірськолижним курортом в Огайо, і він знаходився менш ніж за годину їзди від Вітлсбурга, передмістя Колумбуса, де я виросла.

— Моя сім’я не дуже любила кататися на лижах. — Я застебнула і розстебнула блискавку на куртці, щоб випустити частину неспокійної енергії, що розливалася по моїх венах. — У нас не було на це грошей, навіть якби вони були.

Я хотіла повернути назад це випадкове зізнання, щойно воно вирвалося з моїх вуст, але було надто пізно.

Джош насупився.

Він знав, що я навчалася в університеті Тейєр на стипендії, але ні він, ні навіть мої найближчі друзі не знали, як погано було в перші роки, до того як моя мати вийшла заміж за Аластера. І вже точно вони не знали, наскільки гірше стало після того, як вона вийшла за нього заміж, хоча Аластер був найбагатшою людиною в місті.

— Ти мало говориш про свою сім’ю. — Джош пропустив частину про те, що ми не могли собі дозволити кататися на лижах, — крихітна люб’язність, якої я не очікувала, але за яку, тим не менш, була вдячна.

— Тут нема про що говорити. — Я прикусила внутрішній бік щоки, поки в роті не з’явився слабкий мідний присмак. — Сім’я є сім’я. Ти знаєш, як це буває.

Тінь перетнула його обличчя, приглушивши світло в очах і стерши всі сліди ямочки.

— Не думаю, що моя сімейна ситуація є звичайною.

Я придушила тремтіння.

Точно. Батько-психопат, який двічі намагався вбити Ейву і який тепер відбуває довічне ув’язнення за ґратами. Справді, не зовсім звичайна.

Майкл Чен здавався таким нормальним, але найбільші чудовиська завжди ховаються під обличчями тих, хто нічого не підозрює.

Ми з Джошем більше не розмовляли, поки не дісталися схилу для новачків.

— Спочатку ми пройдемося основами, перш ніж підніматися на схил, — сказав він. — Не хочу, щоб ти врізалася в бідну дитину і травмувала її. На щастя для тебе, я приголомшливий учитель, тож це не займе багато часу.

— Твоя сміховинність поступається тільки твоїй скромності, — віджартувалася я. — Гаразд, приголомшливий учителю, давай подивимося, що в тебе є. І запам’ятай. — Я вказала на нього. — Якщо я помру, я буду переслідувати твою дупу вічно.

Джош поклав руку на серце, на його обличчі з’явився шокований вираз. Будь-які натяки на його колишню замисленість зникли.

— Джей Р, я в шоці. Навколо діти. Постарайся тримати свою одержимість моєю дупою в таємниці, поки ми не повернемося в нашу кімнату.

Я імітувала блювотні позиви.

— Якщо ти не хочеш, щоб моя блювота прикрасила твій модний лижний костюм, я пропоную тобі припинити базікати і почати вчити.

— Я не можу вчити не розмовляючи, генію.

— О, заткнися. Ти знаєш, про що я.

Після ще кількох хвилин сперечань ми пристебнули лижі і приступили до справи. Я не була повним новачком, тому швидко освоїла основи. У теорії, у всякому разі.

Я добре засвоїла правила, але ми зіткнулися з невеликою проблемою, коли Джош провів мене через серію вправ, покликаних, щоб мені було комфортніше на лижах.

— Лайно! — Від розчарування в мене забурлило в животі, коли моя дупа вдарилася об землю, напевно, вдесяте.

Я не пам’ятала, щоб у перший раз було так важко. Я пишалася тим, що швидко вчуся, але ми займалися цим більшу частину ранку, а я лише трохи поліпшила свої навички.

— Давай спробуємо ще раз.

На мій подив, Джош залишався спокійним протягом усього уроку, жодного разу не накричав і не дражнив мене за те, що я не розумію, чого так ефектно досягають одинадцятирічні діти навколо нас. Щоразу, коли я помилялася, він повторював одні й ті самі чотири слова. Давай спробуємо ще раз.

Уперше я побачила, яким він має бути у відділенні невідкладної допомоги: спокійним, урівноваженим, терплячим. Це дивно заспокоювало, хоча я ніколи б у цьому не зізналася.

— Не думаю, що я створена для катання на лижах, — поморщившись, я відштовхнулася від землі. — Я пропоную залишити лижі заради гарячого шоколаду і спостереження за людьми. Ми можемо вгадувати, хто тут із коханкою, а хто першим підчепить когось із персоналу.

«Ми» вислизнуло з моїх вуст не замислюючись. З яких це пір я добровільно включаю Джоша у свою діяльність? Але спостерігати за людьми було невесело без того, щоб хтось оцінив мою проникливість, а оскільки Ейва була зайнята, її брат був моїм єдиним варіантом.

Джош ішов до мене, його кроки були повільними і точними, поки він не опинився так близько, що я відчула слабкий, чудовий аромат його одеколону.

Я змусила себе не зрушити з місця під вагою його пильного погляду.

— Можна й так, — сказав він. — Але це б означало, що ти здаєшся. Ти здаєшся, Джулз?

Мій пульс почастішав, коли звучало моє ім’я цим глибоким, злегка хриплуватим голосом. Він завжди так звучав, чи я божеволію? Раніше його голос пронизував мої барабанні перетинки, як цвяхи по крейдяній дошці. Тепер же він був...

Неа. Не ступай туди.

— Ні. — Я витримала його погляд, навіть коли ще одна бісеринка поту скотилася по моєму хребту, залишаючи за собою слід із тепла й електрики. — Я не збираюся здаватися.

Одне тільки припущення про те, що я здаюся, змусило мене зціпити зуби.

— Добре, — сказав Джош усе тим же спокійним, рівним голосом. — Спробуй ще раз.

Я пробувала знову і знову, поки мої м’язи не закричали, а втома не вчепилася в мої кістки. Але я впораюся з цим. Я освоїла складніші речі, ніж катання на лижах, і провал був неприпустимий. Мені потрібно було довести собі, що я можу це зробити. Моя гордість не дозволяла нічого іншого.